Ви є тут

Чому Україні повчитися у Туреччини

Автор:
Данилишин Богдан
17.09.2018

Через місяць після бурхливих подій у Туреччині хочу зупинитися на деяких важливих уроках, які можна винести з досвіду економічного розвитку цієї країни

За останні 15 років, період, коли очолювана Реджепом Таїпом Ердоганом Партія справедливості і розвитку знаходиться при владі, середні темпи зростання ВВП Туреччини склали 5,6% щорічно. В основі потужного зростання економіки був інвестиційний бум, який забезпечувався масштабним припливом іноземного капіталу і зростанням зовнішніх запозичень. Зовнішній борг Туреччини швидко зростав – зі $104 млрд. у 2000 році він зріс більш ніж до $450 млрд. в 2017 році. Збільшувався він в першу чергу за рахунок нарощування боргу корпоративного сектора – до початку цього року обсяг зобов'язань турецьких компаній в іноземній валюті перевищив $320 млрд.

Перший тривожний дзвінок, який пролунав в 2015-2016 роках, коли зростання економіки Туреччини почало сповільнюватися, не був почутий. Можливо тому, що в 2016 році спостерігалося серйозне зростання світової економіки і посилився приплив капіталу на ринки, що розвиваються. Різке збільшення витрат держбюджету в 2017 році привело до зростання ВВП Туреччини на 7,4%. Але наслідком масштабних бюджетних витрат стала висока інфляція – понад 10% (втім, торішня інфляція в порівнянні зі зростанням цін у Туреччині в 2018 році виглядає цілком пристойно). У першій половині цього року збільшення держвидатків не було компенсовано заходами монетарної політики: напередодні позачергових виборів керівництво країни мало вплив на ЦБ Туреччини, щоб той не підвищував облікову ставку.

Те, що дефіцит поточного рахунку платіжного балансу Туреччини знаходиться в останні роки на високому рівні (коливається в межах $45-55 млрд. на рік), свідчить про необхідність залучати капітал у відповідних до цього дефіциту обсягах. Також є потреба в рефінансуванні зовнішньої заборгованості. І якщо раніше світові фінансові ринки були прихильні до Туреччини, то цього року, коли почалося зростання ставки ФРС США і позначився тренд на відтік капіталу з ринків, що розвиваються, ситуація змінилася. Посилили проблему політичні розбіжності Туреччини з США.

Пояснення поточних проблем важливе, але більш цікавим є позитивний досвід Туреччини. Чому досвід розвитку турецької економіки може бути цікавим Україні? За структурою економіки в момент отримання незалежності Україна ніяк не була менш розвинена в промисловому відношенні, ніж Туреччина. Однак, зараз порівняння буде не на користь нашої країни. В результаті сталінської проектної індустріалізації (і в подальшому розвитку в 1950-1980 роках) Україна отримала одну з найрозвиненіших індустріальних економік того часу в світі. Тоді Україна (в статусі УРСР) була країною з високотехнологічною промисловістю. У той же час в Туреччині після здобуття незалежності розвиток відбувався не на підставі реалізації великомасштабного проектного промислового будівництва, як в Україні радянських часів, а більш органічно. У Туреччині до розвитку важкої промисловості підійшли значно пізніше. Тому Туреччина зараз має в цілому більш здорову, збалансовану і стійку економіку, яка спочатку була відкритою, формувалася як частина світової економіки, а не була закритою, як економіка УРСР.

На момент розпаду Османської імперії і протягом деякого часу після цього в Туреччині була відсутня сучасна (на той момент часу) промисловість. Тому одним з найважливіших завдань керівництва країни стала економічна модернізація. Мустафа Кемаль Ататюрк почав її проводити з 1930-х, значною мірою спираючись на технічну допомогу і кредити з СРСР. Індустріалізація Туреччини, що почалася на тлі Великої депресії, проводилася за схемою, традиційної для східних країн того часу – в першу чергу розвивалася легка промисловість (особливо текстильна), а в міру накопичення капіталу – і важка. Було вжито заходів, які захищали місцевих виробників від конкуренції з боку зарубіжних компаній, а також стримували надмірне проникнення іноземного капіталу. Промислове зростання під керівництвом держави було тоді мейнстрімом економічної думки.

Потрібно зауважити, що ускладнення умов зовнішньої торгівлі, яке Туреччина відчувала після другої світової війни, супроводжувалося падінням валютних доходів. Це вимагало від влади захисної реакції, суть якої полягала в обмеженості вартості імпорту обсягом фактичних експортних доходів. З іншого боку, необхідні були заходи щодо розвитку національної економіки і наповнення внутрішнього ринку: з середини 1960-их до початку 1980-их років в Туреччині проводилася політика імпортозамінної індустріалізації.

По мірі успішної реалізації політики імпортозаміщення перед Туреччиною стали інші завдання. На початку 1980-х років прем'єр-міністр Туреччини Тургут Озал проголосив стратегію масованого переходу до експортоорієнтованого розвитку країни. Його знамените гасло «експортувати або загинути» дозволило Туреччині за 6 років підвищити рівень співвідношення експорту до імпорту – з 40% до 75-80%. Локомотивом розвитку турецького експорту стали переважно трудомісткі галузі – текстильна, швейна, харчова.

Але стратегічно була поставлена мета більш сильного залучення економіки Туреччини в світову економіку. Головним джерелом економічного зростання стали приватні та іноземні інвестиції в обробну промисловість (понад 60% всіх прямих інвестицій того часу). Іноземні інвестиції дозволили Туреччини підтримувати досить високі темпи зростання промисловості (5-9%) і провести структурні зміни. Іноземні компанії впроваджували в Туреччині сучасні технології, нові методи менеджменту та маркетингу, що дозволило поліпшити якість і конкурентоспроможність турецьких товарів, розширити асортимент промислового експорту. А згодом відбувалася диверсифікація турецького експорту і поступове підвищення ролі капіталомістких галузей.

Отже, у другій половині XX століття в Туреччині було здійснено форсування експорту турецької продукції на базі переходу від імпортозамінної індустріалізації до експортоорієнтованої. Економіка Туреччини змогла актуалізувати факторне зростання середини XX століття і успішно інтегруватися у світову економіку. Туреччина стала динамічним світовим економічним гравцем з великою кількістю ефективних на місцевому ринку малих і середніх компаній.

Вважаю, в числі іншого, нам потрібно брати приклад з Туреччини в трьох напрямках – імпортозаміщуюча індустріалізація, експортоорієнтована індустріалізація, акцент на малому і середньому бізнесі, який націлений на виробництво продукції з високою часткою доданої вартості для експорту.

Щодо імпортозаміщення, пов'язаного з розвитком промисловості, я недавно писав. Досвід Туреччини показує, що ще в епоху, що передувала виникненню міжнародних ланцюжків доданої вартості, успішне імпортозаміщення означало здатність вітчизняної промисловості збільшувати свою частку доданої вартості у виробництві товару, здатність заміщати імпортні компоненти конкурентними вітчизняними аналогами.

Щодо експортоорієнтованої індустріалізації – якщо заходи по стимулюванню експорту не будуть пов'язані з адекватною викликам часу промисловою політикою, то вони не дадуть якісних результатів, оскільки продовжиться продаж на зовнішніх ринках, умовно кажучи, чавунних чушок і фосфорних добрив. Успіхи в збільшенні експорту з країн Південно-Східної Азії були пов'язані з реалізацією в них промполітики по організації виробництва нової високотехнологічної продукції. Саме створення нових технологічних товарів або їх клонів за нижчою ціною (як роблять, наприклад, китайські виробники смартфонів, потихеньку витісняючи Apple зі світового ринку) дозволять сподіватися на приріст українського несировинного експорту. Підвищення вартості українського експорту може досягатися екстенсивним шляхом – за рахунок зростання обсягів продажів на зовнішніх ринках сировини і напівфабрикатів. А може інтенсивними шляхом – за рахунок зміщення акценту в експорті на користь більш високотехнологічної продукції. Другий шлях мені видається більш перспективним. 

І ще один урок Туреччини для України. Стає все більш вираженим явище «локалізму» - виробництва товарів для місцевого ринку. На прикладі Туреччини можна побачити, що багато хто з успішних виробників з високим рівнем витрат, орієнтовані на місцевий ринок, входять в невеликі концентровані кластери виробничих компаній.

Підведу підсумок – Туреччина виявилася однією з найуспішніших країн на стадії наздоганяючої індустріалізації. Вона, незважаючи на поточні проблеми, які, з моєї точки зору, носять тимчасовий характер, вже переходить до стадії постіндустріалізації. Досвід ключових довгострокових напрямків економічної політики Туреччини може бути корисним для України, економіка якої поки знаходиться на «низькому старті» дистанції під назвою «наздоганяючий розвиток».

https://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/chomu-ukrajini-povchitisja-u-turech...