Ви є тут

Чим корисний держборг України?

Автор:
Данилишин Богдан
27.06.2019

Держборг перестав сприйматися як зло. Тепер він став розглядатися як важливий елемент ефективної та здорової економічної політики.

У бюджеті України на 2019 рік видатки, передбачені для погашення і обслуговування держборгу, складають 418 млрд. грн. Це майже третина держбюджету. Можна порахувати, скільки припадає держборгу на кожного громадянина країни, але не буду засмучувати читачів. Тим більше, що ця ситуація зараз контрольована навіть в умовах паузи у співпраці з МВФ, про що свідчить нещодавнє розміщення єврооблігацій України на 1 млрд євро.

Якщо класична школа економіки і розглядала держборг як тимчасове явище та вважала, що він повинен бути обов’язково погашений і це було безумовною максимою, то з часів Дж. М. Кейнса — держборг перестав сприйматися як зло. Тепер він став розглядатися як важливий елемент ефективної та здорової економічної політики, спрямованої на підтримку сукупного попиту, що обумовлює рівень виробництва і зайнятості.

Якщо говорити про практичну складову, то держборг в Україні перш за все варто розглядати крізь призму його наслідків. Є два основних посили.

Перший — обтяження від держборгу, під яким розуміється ускладнення у веденні бізнесу і зниження рівня життя тих, хто повинен платити податки, щоб у держави була можливість обслуговувати свій борг. В Україні його формує різниця між витратами на погашення та обслуговування держборгу, з одного боку, і тією сумою, яку вдасться залучати від офіційних кредиторів та ринкових запозичень, з іншого боку.

Другий — витіснення державою приватних позичальників з кредитного ринку через активні державні запозичення. Дійсно, який сенс українським банкам кредитувати суб'єктів економіки з усіма пов’язаними з цим ризиками та наслідками, коли можна просто придбати мінфінівські облігації внутрішньої державної позики (ОВПД) з прибутковістю 18−19% річних і спокійно «стригти купони», забувши про, наприклад, юридичну перевірку застави та постійний моніторинг фінансового стану позичальника.

Таке витіснення є негативним явищем, тому що більшість вірить — приватні витрати завжди мають перевагу над державними. Вважають, що приватний сектор є кращим менеджером порівняно з державою. Але є доводи й проти цього. Свого часу частина американської економіки (інфраструктура, дороги) була побудована на системі, де були практично відсутні прямі податки та масштабні муніципальні позики. Японія практикує емісію облігацій, кошти якої йдуть на інвестиційні проекти. Варто задуматися, кому доцільніше позичати фінансові ресурси — таким позичальникам, як Японія і США, або суб'єктам господарської діяльності? Держава, безумовно, не найкращий менеджер, проте існують ще й «провали» ринку, національна оборона, охорона здоров’я, наука, наукомістке і капіталомістке виробництво. Все це вимагає витрат, одним з джерел фінансування яких може бути саме держборг.

Таким чином, держава на кредитному ринку пропонує конкретний інвестиційний актив, який характеризується терміном обігу і величиною ставки прибутковості. А найголовніше — як правило 100-відсотковою гарантією погашення. Інвестор робить вибір, і перевага буде віддана тому активу, який найбільш повно задовольнить його потреби. Вільний капітал піде в найбільш привабливу сферу. Чому в Україні віддають перевагу не кредиту підприємству, а саме держоблігаціям? Відповідь лежить на поверхні - при нинішніх ставках по ОВДП і відсутності ризику — це є раціональним вибором для власників або розпорядників вільних грошових ресурсів.

Мають рацію ті, хто стверджує - Нацбанк «підливає масла у вогонь», тривалий час підтримуючи облікову ставку на досить високому рівні (зараз вона чи в не два рази вище споживчої інфляції). Дійсно, простежується чітка залежність — висока облікова ставка НБУ обумовлює високу прибутковість за держоблігаціями.

Це призводить до відсоткових ставок по кредитах прямому позичальникові в нашій країні. Далі, по «класиці» при зростанні відсотка знижуються вкладення в реалізацію бізнес-проектів. Однак, не варто побоюватися зниження вкладень через операцій carry trade — інвестори будуть позичати гроші в країні з меншим рівнем процентної ставки і інвестувати в країну з високим відсотком, який передбачає і відповідний рівень маржинальності бізнесу. Але чому ж не позичають, наприклад, в Японії, щоб вкласти в Україну? Тому, що оцінюють нинішні ризики нашої країни — військово-політичні, ризики судової системи, можливість рейдерських атак, не найсприятливіший інвестклімат — як невідповідні навіть тій високій прибутковості, яку можна отримати. І, мабуть, найголовніше - підприємці та інвестори не бачать у нашій країні підприємств-реципієнтів інвестицій, що випускають продукцію, адекватну викликам третьої й четвертої промислової революції і користується великим попитом на світових ринках.

Так само і українські банки, оцінюючи ризики в нашій економіці і низький ступінь технологічного та управлінського розвитку, обирають безризикові вкладення в ОВДП, а не кредитування підприємств. Можна дорікати банкірам у небажанні сприяти активізації економічного зростання, але поки в Україні не почнеться реіндустріалізація економіки і не з’являться інноваційні високотехнологічні підприємства — банківське кредитування буде розвиватися повільно (хіба що, почнеться ціновий бум на світових ринках агропродукції і чорних металів і підприємства цих галузей наростять портфель банківських кредитів). Наявність у банків альтернативи у вигляді вкладень в ОВДП — лише одна з причин.

Складність ефекту витіснення також пояснюється тенденціями, які складаються в кожному із сегментів недержавних кредитів. У разі нерозвиненості певного сектору кредитного ринку не слід в усьому звинувачувати високі ставки за державними борговими паперами. В Україні, де в останні кілька років бурхливо розвивається високоприбуткове житлове будівництво, відповідно до теорії фінансового витіснення, іпотечний сектор мав всі шанси увібрати в себе значну частину потоків тимчасово вільних коштів та міг би статися справжній бум іпотечного кредитування. Однак його немає, і іпотека є важкодоступною. Причин кілька, мабуть, головна — при кредитуванні на первинному ринку банки не можуть отримати в якості забезпечення майнові права. Звідси і великі ставки по кредитах — вище ризик, вище і ставка.

Нещодавно НБУ дозволив українським банкам здійснювати короткострокове кредитування юридичних осіб-нерезидентів для придбання ними ОВДП (у гривні). Йдеться про кредитування на термін, що не перевищує 14 днів. Такий надкороткий строк не може бути підставою для думки, що дане рішення Нацбанку буде відволікати серйозні обсяги ресурсів від кредитування економіки. Але, з іншого боку, і наше життя, і економічний розвиток зіткані з безлічі мікроситуацій, які в результаті взаємодії призводять до макроефекту. І ці макроефекти не завжди бувають позитивними.

https://nv.ua/ukr/opinion/chim-korisniy-derzhborg-ukrajini-50028563.html