Ви є тут

Лібертаріанство і економіка. Що може змінити Зеленський

Автор:
Данилишин Богдан
12.06.2019

Якщо маємо намір застовпити за собою хоча б скромне місце в клубі індустріально розвинених країн, нам необхідна нова державна політика.

В кінці травня був опублікований рейтинг конкурентоспроможності країн, складений експертами Міжнародного інституту управлінського розвитку. За рік Україна піднялася на п’ять позицій і посіла 54 місце. Але з урахуванням того, що в рейтингу представлені 64 країни, нинішнє місце нашої країни не дає приводів для оптимізму. Чому так виходить?

Щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти, що таке конкурентоспроможність країни. На мій погляд, вона насамперед залежить від здатності промисловості країни вводити нововведення і модернізуватися, щоб випускати сучасну високотехнологічну продукцію з високою часткою доданої вартості. Також на конкурентоспроможність національних виробників позитивно впливає ступінь розвиненості конкуренції всередині держави, вимоги, що пред’являються споживачами до якості вітчизняних товарів і послуг. Додам, що України немає в рейтингу ОЕСР за часткою високотехнологічних галузей в національному ВВП, як і немає нашої країни в рейтингу Світового банку за часткою високотехнологічної продукції в національному експорті. Що яскравіше за це може ілюструвати конкурентоспроможність вітчизняної економіки?

Зараз конкурентоспроможність економіки формують не стільки вигідне географічне розташування, природні ресурси і низькі ціни на них і працю, скільки рівень продуктивності праці та використання новітніх технологій. У нас багато років головною конкурентною перевагою вважалося географічне розташування, яке в силу відомих причин військового характеру перевагою бути перестало. Залишилася лише низька вартість робочої сили. А також низька ціна природних ресурсів, що створює переваги не країні, а тим ділкам, які ці ресурси експлуатують, і чиновникам, які їм це дозволяють.

При забезпеченні конкурентоспроможності крім таких традиційних показників, як виробничі витрати на одиницю сукупних витрат праці та капіталу, велику роль відіграють такі чинники як обсяг інвестицій в нові технології, рівень розвитку науки і професійної освіти. Інвестиції в науково-дослідну діяльність в Україні становлять 0,4% ВВП. А, наприклад, в Ірландії - 4, 3%, в Італії - 3,3%, в США — 2,8%. Але навіщо рівнятися з лідерами в інноваціях, якщо навіть порівняно з колишніми соцкраїнами ми дуже серйозно відстаємо за цим показником, що, наприклад, в Грузії становить 2,9%, в Угорщині - 2,2%, в Словенії - 2, 2%? У багатьох галузях саме перевага в науково-дослідній діяльності дає фірмам можливість покращувати свої ринкові позиції. Інтелектуальний капітал багаторазово збільшує докладені зусилля.

Державна політика в різних країнах може будуватися на різних теоретичних й ідеологічних принципах — із застосуванням постулатів різноманітних економічних шкіл. Але навряд чи можна домогтися істотних зрушень у підвищенні конкурентоспроможності країни без національної стратегії економічного зростання, тактики підвищення можливостей національної економіки з урахуванням міжнародних господарських зв’язків. Держава у країнах з розвиненою ринковою економікою безпосередньо бере участь не тільки в правовому регулюванні економіки, створенні виробничої та соціальної інфраструктури, в науково-дослідній діяльності, а й у виробленні стратегії політично і стратегічно важливих підприємств разом з їхніми акціонерами і керівниками. Прикладів цього досить в автомобільній промисловості США, Німеччини, Японії, Південної Кореї, в нафтогазовому комплексі США, Саудівської Аравії та Норвегії, банківській сфері багатьох країн.

Конкурентоспроможність держави зараз, під час третьої промислової революції, визначається не розміром ВВП або обсягом експорту, а сумою доданої вартості, створюваної в промисловості, а також місцем країни в глобальних ланцюжках доданої вартості. Щоб підвищити конкурентоспроможність України, нашим підприємствам необхідно включатися у ці ланцюжки, але не з сировиною — тут ми вбудовані в ланцюжок доданої вартості, але перебуваємо у найнижчій маржинальній точці - а з продукцією з помітною часткою доданої вартості.

Як це зробити? Тут пропоную ретельно обміркувати тезу одного з членів команди президента про те, що ідеологією розвитку України має бути лібертаріанство. Принаймні спробувати розділити сфери, де така ідеологія послужить розвитку української економіки, а де потрібна точкова, втім активна участь держави.

На позиції будь-якої країни в світовій економіці передусім впливає стан її виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках. Можливість держави зайняти гідне місце в глобальній економіці залежить від того, наскільки швидко її фірми зуміють зайняти привабливі ніші на глобальних ринках товарів і послуг, а потім утримувати їх. Тому базис економічної стратегії держави з конкурентоспроможною економікою лежить в площині аналізу, прогнозування та підтримки виробників, які чи вже мають конкурентні переваги, чи здатні набути їх в найближчому майбутньому.

Якщо ми хочемо, щоб і далі конкурентні переваги мали тільки ті українські компанії, які займаються вирощуванням сільгосппродукції, видобутком гірничорудної сировини і виробництвом металопродукції низьких переділів, то лібертаріанство нам підійде. Щоправда, так ми законсервуємо технологічну відсталість нашої країни і закріпимо залежність від мінливої кон’юнктури міжнародних сировинних ринків. Якщо ж ми маємо намір застовпити за собою хоча б скромне місце в клубі індустріально розвинених країн, нам необхідна державна політика в тих галузях промисловості, де Україна має чи може мати конкурентні переваги — аерокосмічній галузі, сільгоспмашинобудуванні, суднобудуванні, транспортному машинобудуванні, військово-промисловому комплексі. Вітчизняні компанії з цих секторів економіки повинні шукати на ринках високомаржинальні ніші, де зможуть прикласти зусилля до створення продукції, що користується попитом, використовуючи існуючий науково-технічний потенціал. А держава повинна їх підтримувати, супроводжуючи експортні контракти, спрощуючи логістику, створюючи рекламу і просування, забезпечуючи гарантіями, страхуванням і навіть брати участь у фінансуванні.

При цьому потрібно розуміти, що є сфери, де лібералізація критично необхідна. Неформальна економіка в Україні, що складається з незареєстрованих підприємств, які не платять податки, співставна приблизно з третьої частиною ВВП (недавно профільний віце-прем'єр заявив, що станом на кінець 2018 року тіньова економіка оцінюється у 30% ВВП країни) і забезпечує процвітання корупції. Звідси випливає те, що поки Україна буде в числі тих, хто відстає за критерієм простоти бюрократичних процедур, які некоректно порівнювати навіть з європейськими, які вважаються досить громіздкими, серйозних шансів на потужне зростання економіки небагато.

Але все ж не менш важлива проактивна роль держави в економіці. Головною метою економічної політики України має бути підвищення конкурентоспроможності країни на інноваційно-високотехнологічної основі та створення державою всіх необхідних умов для цього.

https://nv.ua/ukr/opinion/libertarianstvo-i-ekonomika-shcho-mozhe-zminit...