Ви є тут

Міжнародна безпека — на краю прірви

Автор:
Данилишин Богдан
18.02.2019

15-17 лютого в Мюнхені проходить 55-а міжнародна конференція з безпеки, яка є найбільш значущим майданчиком для зустрічі провідних світових політиків і експертів

Як завжди конференції передувала аналітична доповідь Munich Security Report про ситуацію з безпекою в світі. У нинішньому році вона називається «Велика головоломка: хто підбере деталі?». У вступному слові до доповіді голова Мюнхенської конференції Вольфганг Ішингер, написав, що окремі деталі добре помітні – США, Китай і Росія. Але як організувати з їхньою участю майбутній світопорядок – не ясно. «Коли дивишся на поточний стан справ у міжнародних відносинах, складно уникнути відчуття, що ми стаємо не просто свідками низки малих і великих криз у світі. Проблема куди більш фундаментальна. Очевидно, що в цих умовах нам потрібні нові інструменти управління», – стверджує Ішингер.

Також у доповіді наведено список топ-10 найгостріших конфліктів у світі. Він має такий вигляд: Ємен, Афганістан, розбіжності між США і КНР, конфронтація між Саудівською Аравією, США, Ізраїлем і Іраном, Сирія, Нігерія, Південний Судан, Камерун, Україна і Венесуела.

Ймовірно, укладачі цього «рейтингу» розташували конфлікти в порядку убування їх гостроти. Така думка впливових кіл у західній політиці щодо важливості (в їхньому уявленні) цих конфліктів.

Виходить, що інспірований Росією воєнний конфлікт у нашій країні вже не вважається чимось екстраординарним. Дійсно, воєнні дії купірувані і тепер вірогідність їхнього широкомасштабного відновлення не є такою вже високою (принаймні, на думку авторів доповіді Мюнхенської конференції-2019). Отже, виходить, що проблеми України вже розташовані не на перших місцях у світовому політикумі.

До питань, пов'язаних з нашою країною, повернуся нижче, а зараз трохи про іншу сторону україно-російського конфлікту. Відразу після того, як у 2007 році на Мюнхенській конференції виголосив свою гнівну промову президент РФ Володимир Путін, у якій по суті було анонсовано антизахідний розворот Росії, багато оглядачів заявили – відносини Росії і Заходу опустилися до найнижчої точки. Досить скоро (за історичними мірками) ці фахівці усвідомили всю хибність своїх припущень. За минулі з того часу 12 років ситуація змінилася до критичного рівня – фактично зараз вже немає механізму міжнародного діалогу між Заходом і Росією. Провідні актори світової політики розуміють (нехай далеко не всі це визнають публічно) – цей діалог у нинішній ситуації практично неможливий, оскільки Росія демонструє незацікавленість у ньому.

Якщо подивитися в недавнє минуле, то ситуація в Україні вписується в процес відходу з-під опіки Росії, який переживали Грузія і Молдова. Очевидно, такий відхід створив потужний опір російських еліт, які відчувають сильні фантомні болі за імперським і СССРовським минулим. Але нам довелося набагато складніше, ніж Грузії та Молдові – мабуть, керівництво РФ беззастережно вірить в одну з аксіом геополітики, в якій ідеться, що Росія як імперія нежиттєздатна без України, і якщо Росія втратить Україну, то лише питання часу, коли Росія звалиться. Війна в Україні стала реакцією владних російських еліт на втрату контролю над своєю колишньою територією, яка була завойована російською державою, що розширювалася в XVII-XVIII століттях. І яка була потім складовою частиною Російської імперії, а далі і СРСР.

Російська військова агресія проти України – це ще й «демонстрація сили», спроба довести, що Росія залишається ключовим гравцем, чиїми «інтересами» не можна знехтувати. Наївно розраховувати, що кількість епізодів ескалації у відносинах між Росією і Заходом піде на спад. Росією узятий курс на зростання числа і інтенсифікацію військових конфліктів. Саме військові дії увляються російському керівництву єдиним реальним шляхом повернення їхньої країни у світові лідери. Тому, нам, як країні, яка зробила прозахідний вибір, але має довгий кордон з РФ, варто очікувати агресивних і провокаційних дій з боку північно-східного сусіда. Та й відверто кажучи, важлива проблема в тому, що жодна зі сторін україно-російського конфлікту не довіряє іншій. Зокрема й тому так складно домовлятися про щось і реалізовувати домовленості.

До речі, поступове наростання проблем в економіці Росії – не такий вже й привід для радості, яким його прийнято вважати в експертній спільноті. З історії відомо – якщо керівні кола імперії не можуть поліпшити внутрішню економіку, то вони звертаються до зовнішньої політики. Яка набуває максимально агресивного характеру і знаходить відображення в розв'язанні та загостренні воєнних конфліктів. Як підняти поступове зниження рейтингу Путіна серед населення РФ? Очевидно, що не високотехнологічним розвитком економіки, на що керівництво Росії виявилося нездатним, а через чергову ура-патріотичну хвилю, для чого не обійтися без ескалації військового конфлікту. Війна в Сирії не знаходить відповідного відгуку у жителів Росії, тому залишається один варіант.

Звісно, на думку провідних міжнародних експертів у сфері безпеки, військовий конфлікт в Україні може займати лише 9 місце з 10 ТОП-конфліктів. Але для нас, українців, це тема №1, питання збереження держави Україна. Ангела Меркель говорила, що український конфлікт не має військового вирішення. Але він точно не має мирного вирішення. Адже мирне вирішення, яке влаштує Путіна – це капітуляція України, яка має бути виражена, на його думку, у виході нашої країни з процесу інтеграції з ЄС, у відмові від вступу в НАТО.

Наполеон казав, що «великі батальйони завжди мають рацію». Але в історії неодноразово були випадки, коли мала країна перемагала у війні велику країну. Розраховувати нам потрібно в першу чергу на самих себе. Підтримка країн Заходу, серйозна і дуже важлива для нас, насамперед базується на їхніх інтересах. Державам Європи не потрібен (і навіть небезпечний) прямий територіальний контакт з Росією, поведінка якої стає все більш непередбачуваною. Тому вони і захищають себе, підтримуючи Україну як «буфер» між собою і агресивною Росією. Однак, на прямий військовий конфлікт з РФ заради збереження територіальної цілісності України вони не підуть. Можуть надати нам зброю, наростити економічну і технічну допомогу. Але захищати нашу землю будуть українці, а не військові країн НАТО.

А взагалі необхідно чесне визнання подвійного підживлення багатьох міжнародних конфліктів. Вони виникають і посилюються не тільки внаслідок розколів між країнами або розколів усередині країн. Але вони ще й конфлікти цінностей та ідентичностей з національними, релігійними та історико-культурними акцентами. І поки що адекватних відповідей на ці виклики світовий політикум не виробив. Напевно, зважаючи на це, і потрібно підбирати ті «нові інструменти управління», про які написав Ішингер. До речі, і україно-російське протистояння не тільки частина геополітичних процесів, це ще й конфлікт світоглядних цінностей.

Тема доповіді перед Мюнхенською конференцією 2018 року звучала так: «На край прірви – і назад». Максимально короткий зміст доповіді – справи в світі ніколи ще не були такі погані. Але за минулий рік вдалося стати на шлях розв'язання лише однієї з проблем, що загрожують безпеці в світі – президент США Дональд Трамп зміг налагодити діалог з лідером КНДР. Решта проблем світової безпеки не знайшли розв'язання, але отримали поповнення в кількості: конфлікт у Венесуелі, що загрожує перейти в збройне протистояння (Бразилію з Колумбією не приваблює перспектива прийняти на своїй території сотні тисяч голодних біженців з Венесуели, яка терпить економічний крах, тому вони можуть ввести туди свої війська), по суті припинено дію договору між США і РФ про ракети середньої і малої дальності, специфічні натяки лідера РФ щодо бажаності повномасштабного зближення з Білоруссю, що має насторожувати нас в Україні. Боюся, що думки, які будуть висловлені на Мюнхенській конференції-2019 про перспективи світової безпеки, виявляться не менш алармістськими, ніж рік тому.

https://nv.ua/ukr/opinion/mizhnarodna-bezpeka-na-krayu-prirvi-50006319.html