Ви є тут

Про Незалежність НБУ

Автор:
Данилишин Богдан
17.07.2020

У різноголоссі закликів про захист незалежності центрального банку, які значно посилилися останнім часом, легко захопитися формою, забувши про сутність. Схоже на те, що автори цієї інформаційної кампанії зробили ставку на гучність заяв замість професійної розмови щодо самої суті незалежності центрального банку.

Спробую пояснити, яку саме незалежність Національного банку України ми будемо відстоювати. На мою думку, незалежність Національного банку:

  • це прийняття рішень з монетарної політики, виходячи з балансу їх впливу на виконання основних цілей Національного банку – цінової та фінансової стабільності та економічного зростання;
  • це прозорість визначення та обґрунтування середньострокових цілей з монетарної політики;
  • це вибір оптимального набору інструментів реалізації прийнятих рішень з монетарної політики;
  • це гнучкість у застосуванні кращих міжнародних практик у прив’язці до економічних реалій в країні;
  • це політика, спрямована на майбутнє, а не на досягнення однієї інституційної цілі за рахунок принесення в жертву інших загальнонаціональних цілей;
  • це координація діяльності з іншими державними інституціями та вироблення спільних цілей та політик;
  • це підзвітність та відповідальність перед суспільством за результати діяльності;
  • це прийняття рішень щодо банків виходячи з міркувань стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників банків, а не з міркувань захисту власної ділової репутації чи прізвищ власників банків;
  • це здатність протистояти політичному впливу за допомогою проактивної позиції та професійних аргументів, а не голосних заяв, які наносять шкоду державі;
  • це прийняття рішень, які якнайкраще відповідають інтересам держави та громадян.

Водночас, незалежність Національного банку не означає:

  • колективної безвідповідальності за прийняті управлінські рішення та результати діяльності;
  • імунітету від обґрунтованої критики та права уникати професійних дискусій;
  • різноспрямованого руху з іншими державними інституціями в контексті реалізації державної економічної політики;
  • відсутності контролю за реалізацією визначених законом функцій та повноважень;
  • прийняття рішень, виходячи з вузькоінституційних інтересів на шкоду суспільному добробуту;
  • відсутності стратегічного бачення розвитку країни та ролі центрального банку в цьому процесі.

Нагадаю, що змінами до Закону України «Про Національний банк» від 18.06.2015 щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України було закріплено інституціональну, особисту, функціональну та фінансову незалежність центрального банку. Однак незалежність було хибно сприйнята менеджментом державної інституції як можливість уникати контролю за своєю діяльністю, замість усвідомлення своєї підвищеної відповідальності за прийняті рішення. Досвід взаємодії між Радою Національного банку як конституційним органом управління центрального банку та Правлінням НБУ засвідчив різне розуміння двома керівними органами визначень категорій контролю та відповідальності.

Це призвело до «відриву» банківської системи від реальної економіки, що є загрозою для виживання обох. Враховуючи, що банківська система – це кровоносна система економіки, штучне зрідження чи нестача кисню в крові веде до повільного вмирання економічного організму. Ми вже спостерігаємо цей процес за стійкою негативною динамікою кредитування, падінням промислового виробництва, критичним зниженням рівня монетизації економіки, утворенням кратного розриву між ставками Національного банку та вартістю кредитів для бізнесу.

«Фетишизація» незалежності призвела до перетворення Національного банку на «державу в державі», яка володіє власним суверенітетом по відношенню до інших органів державної влади та суспільства.

Вважаю, що потрібно якнайшвидше змінювати цей підхід.

Як свідчить міжнародна практика, у тому числі центральних банків – таргетерів інфляції, встановлення інфляційних цілей є спільною відповідальністю центрального банку та Уряду. Наприклад, у Новій Зеландії, яка є родоначальником монетарного режиму інфляційного таргетування, ціль щодо інфляції визначається Урядом (у взаємодії з центральним банком), у Великій Британії інфляційна ціль оголошується Головою Казначейства у Парламенті.

Наприкінці хотів би нагадати, що незалежність Національного банку – це незалежність політики, а не окремих осіб за фасадом незалежності інституції. Впевнений, що новий етап розвитку центрального банкінгу в Україні принесе якісні зміни у політиці Національного банку.

https://lb.ua/blog/bogdan_danylysyn/461963_pro_nezalezhnist_nbu.html