Ви є тут

Що нового у "нових курсах" України?

Автор:
Данилишин Богдан
22.06.2018

Чого ми тільки не пробували: від лібертаріанських методів до активної участі держави в економіці, від ортодоксального монетаризму до кейнсіанських методів. Проблема не в методах, а в їх правильному застосуванні

Ми часто задумуємося над тим, яким шляхом йде Україна і, зрештою, – які цивілізаційні засоби реалізації обрати для забезпечення суспільного поступу. Вибір курсу, стратегії – це традиційний для гостросюжетних багатосерійних українських політичних серіалів прийом: підтримувати глядацький інтерес, закінчуючи чергову серію на максимально напруженому моменті. Останнім часом багато обговорюють «Нову доктрину України», «Новий регіоналізм», «Новий курс України» та «Нові лідери України» і ще багато чого НЕО – забуваючи про те, що десь це вже та й траплялось.

На будь-якому переломному етапі питання зміни засобів реалізації політики  піднімається досить часто. Не в останню чергу через те, що гасло, наприклад, «новий курс», автоматично викликає асоціації з економічною політикою 32-го президента США Франкліна Рузвельта.

Старі міфи не вмирають, а відтворюються в підручниках з економіки та практичній політиці.Тому слід ретельно розібратися з тим, як вплинув на Америку «новий курс» Рузвельта. Один з найбільших міфів ХХ століття полягає в тому, що відповідальність за Велику депресію лежить на прихильникові капіталізму в стилі laissez-faire президенту США Герберту Гуверу (що само по собі міф, оскільки в арсеналі пропонованих ним інструментів були такі, що ніяк не мають спільного з laissez-faire: заморожування цін, підвищення імпортних мит, збільшення частки державних витрат у ВВП) і лише активне втручання наступного президента США Франкліна Рузвельта призвело до економічного оздоровлення Америки. Нібито, Рузвельт в’їхав на «білому коні» так званого «нового курсу» і направив країну до відновлення. Насправді все не так просто.

У перший рік «нового курсу» Рузвельт запропонував витратити $10 млрд, хоча держдоходи становили лише 3 мільярди. В 1933-1936 роках держвидатки зросли на 83%. Внутрішній борг США збільшився на 73%. Рузвельт домігся прийняття Закону про регулювання сільського господарства (закон ААА), за яким сільгоспвиробники обклали новим податком, кошти від якого пішли на заходи зі знищення цінних сільськогосподарських культур і здорової худоби. Під наглядом федеральних агентів заорювали відмінні бавовняні, пшеничні і кукурудзяні поля. Так боролися з перевиробництвом.

Найбільш радикальним аспектом «нового курсу» став прийнятий в 1933 році Закон про відродження національної промисловості, відповідно до якого була створена велика бюрократична структура – Національна адміністрація з економічного відновлення (NRA).Цей орган змусив об’єднатися в санкціоновані державою картелі більшу частину промислових підприємств. Кодекси, що регулювали ціни і умови продажу, незабаром так трансформували значну частину американської економіки, що вона стала нагадувати воєнізовану структуру. NRA фінансувалася за рахунок податків з підприємств, які контролювала. NRA підвищила витрати на ведення бізнесу в середньому на 40% – навряд чи це було потрібно для відновлення економіки США, яка переживала депресію. Протягом п’яти місяців до прийняття закону були очевидні ознаки відновлення: число робочих місць в промисловості та фонд заробітної плати збільшилися на 23 і 35% відповідно. Потім з’явилася NRA, що скоротила робочий день, підвищила в довільному порядку зарплати і утворила нові витрати для підприємницької діяльності. Через шість місяців після набрання сили закону про NRA промислове виробництво скоротилося на 25%.

У 1933 році Рузвельт підписав закон про різке підвищення податків для громадян з високими доходами, а також дивіденди корпорацій. У 1934 році він домігся ще одного підвищення податків (наступні 10 років це стало улюбленою політикою Рузвельта, кульмінацією якої було введення максимальної ставки прибуткового податку в 90%).

На щастя, через деякий час американська економіка звільнилась від тягаря найодіозніших ексцесів «нового курсу»: в 1935 році Верховний суд оголосив неконституційною NRA, а в 1936 році – закон ААА. Звільнена від найгіршого, що було в «новому курсі», економіка проявила деякі ознаки життя. У 1935 році рівень безробіття опустився до 18%, в 1936 – до 14%, а в 1937 – до 12%. Але в 1938 році він знову зріс до 20%. У тому числі з огляду на зростання податків, з серпня 1937-го по березень 1938 року фондовий ринок впав майже на 50%. «Економічний стимул» «нового курсу» Рузвельта був дійсно безпрецедентним: він привів до депресії під час депресії!

Напевно, читач запитає – як же так сталося, що Рузвельт обрали чотири рази, якщо його політика продовжувала поглиблювати економічну кризу? Багато що можна пояснити наївною готовністю вірити в кращі наміри президента, а також умілим маніпулюванням громадською думкою з боку його команди. У 1932 році Рузвельт розгромив Гувера, обіцяючи скоротити роль держави в економіці. Замість цього, він розширив її роль, але зробив це з «бесідами біля каміна» і регулярними радіозверненнями, які гіпнотизували зневірених людей. Нагадує нашу ситуацію. А до того часу, як виборці усвідомили, що політика Рузвельта шкідлива, почалася Друга світова війна, люди згуртувалися навколо свого головнокомандувача (який, треба віддати належне, у зовнішній політиці був набагато компетентнішим, ніж в економіці), і мало хто хотів міняти коней на переправі. Війна призвела не тільки до загибелі десятків мільйонів людей, а й до зростання обсягів військових замовлень, до пожвавлення торгівлі США з союзниками. Зрештою, Велика депресія завершилася, але сьогодні ми повинні пам’ятати про неї як про одну з найбільших і трагічних невдач державної політики в економічній історії.

Але не тільки через історичні аналогії потрібно обережно ставитися до будь-якого програмного документу. Що взагалі може бути запропоновано в економіці принципово нового? Чого ми не пробували в Україні – від лібертаріанських методів до активної участі держави в економіці, від ортодоксального монетаризму до кейнсіанських методів. Але проблема не в самих методах, а в їх правильному застосуванні: правильно, своєчасно і в відповідному місці, будучи послідовними та наполегливими.

Було б корисно визначитися. що ми, виходячи з наявних ресурсів, актуальних викликів і завдань, можемо та повинні робити для розвитку економіки. Як говорив головний герой фільму «Сімнадцять миттєвостей весни» – все визначається пропорціями: мистецтво, розвідка, любов, політика. Додам, що і економіка теж. У нинішньому складному світі немає простих рішень в рамках однієї макроекономічної парадигми. Ефективна економічна політика являє собою поєднання різних методів, які не спростовують, а доповнюють одне одного, у вивірених пропорціях ступеня застосування цих методів, в їх оптимальному поєднанні. Як говорив Нільс Бор, одна велика істина не обов’язково спростовує іншу велику істину, частіше доповнює її. Це твердження, сформульоване в 1927 році, відоме як «принцип додатковості». Різні економічні школи доповнюють одна одну. Кожна з визнаних у світі економічних шкіл є рівновагою традиційних умовностей, які допомагають розкрити можливості та різноманіття їх позитивних сторін.

Щоби це зрозуміти, не потрібно винаходити щось нове. Все, що можна було винайти в економічній теорії, вже винайдено – і це потрібно ретельно вивчити та вміло застосовувати. З академічної точки зору, ми повинні визначити, які методи загальновизнаних світових економічних шкіл підходять для вирішення тих чи інших завдань реформування економіки. І послідовно їх реалізовувати.

Саме послідовно. Скільки років у нас точаться розмови про підвищення рівня енергетичної безпеки? Та за розмовами до справ не особливо доходить. Концепція розвитку газодобувної галузі до 2020 року передбачає збільшення внутрішнього видобутку газу до 27,6 млрд. куб. на рік. Торік мали 20,8 млрд. куб. і динаміка темпів видобутку в попередні роки – падіння на 3% в 2015 році, зростання на 0,5% в 2016-му і на 4,2% в 2017-му – свідчить про те, що запланованого показника навряд чи вдасться досягти. Причини? Зарегульованість ринку, часта зміна нормативної бази, невисокий техніко-технологічний рівень вітчизняних газовидобувників. І те, що ми не сприяємо залученню мобільних технологічних іноземних компаній до видобутку «блакитного палива». Обпікшись на Chevron і Shelll, як і вони на нас (а слід було залучати не гігантів, а невеликі амбітні компанії), ми продовжуємо закуповувати великі обсяги газу за реверсною схемою, вдаючи, що позбулися російської газової залежності. Про видобування сланцевого газу, схоже, у нас вже забули, хоча і родовища є, і західний досвід (насамперед, США і Канади) говорить про перспективність цього виду діяльності. Саме завдяки видобутку сланцевих вуглеводнів США з нетто-імпортера нафти і газу стали їх нетто-експортером і досягли енергетичної незалежності. Чи потрібен Україні новий програмний документ щоби знизити імпорт газу? Ні, потрібна реалізація раніше прийнятих рішень, з корекцією на актуальні обставини і опорою на сучасні технології, трансфером яких при нинішньому їх відкритому характері, за сприяння держави, повинні займатися газовидобувачі

Візьмемо приватизацію. Те, що у нас відбувається, доводить до відчаю. Уже який рік поспіль оголошується про проведення «великої приватизації», анонсується перелік підприємств, держпакети акцій яких слід продати приватним інвесторам і ... кожен раз все спускається на гальмах. Добре ж ми виглядаємо в очах іноземних інвесторів.

Цікаво, яким буде «новий курс» відносно землі сільгосппризначення? Якщо як і раніше потуратимуть пережиткам феодальної свідомості, то в чому ж тоді цей курс є новим?

Прикладів з економіки можна навести кілька десятків. Але крім економіки є питання і зовнішньополітичні – якщо проголошується «новий курс», чи випливає з цього, що ми відмовляємося від інтеграції до Євросоюзу, згортаємо зусилля зі співробітництва з НАТО, відмовляємося від наміру відновити територіальну цілісність України? Або повернення до багатовекторності і статусу нейтралітету?

Хіба будь-який напрямок розвитку (новий чи старий) дозволить нашій країні змінити своє географічне положення і, таким чином, позбутися необхідності знаходити вирішення проблеми, яка полягає у тому, що Україна є своєрідним буфером між Заходом і Росією, через що періодично стає майданчиком гострих протиріч між ними, як ось зараз – в парадигмі гібридних воєн? Якщо мислити в стилі real politik, Україні необхідно точне співвіднесення планів і можливостей, а не побажання.

«Новий курс» – це вдале гасло для політика, який піклується про свій результат на наступних виборах. Але як мудро відмітив американський богослов Джон Кларк, «політик думає про наступні вибори, а державний муж про наступні покоління».

https://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/shcho-novoho-u-novikh-kursakh-ukraj...