Ви є тут

Стосовно інфляції у січні 2018 року

Автор:
Данилишин Богдан
12.02.2018

Про споживчі ціни (особистий експертний коментар)

Держстат оприлюднив інформацію про ціни за перший місяць поточного року. Інфляція на споживчому ринку в січні 2018 року порівняно з попереднім місяцем (грудень 2017 року) становила 1,5%, у порівнянні із січнем 2017 року – 14,1%. Базова інфляція в січні 2018 року порівняно з попереднім місяцем становила 0,7%, у порівнянні із січнем 2017 року – 9,8%. Інфляція у виробництві в січні 2018 року порівняно з попереднім місяцем становила 4,4%, у порівнянні із січнем 2017 року – 22%. 

Оприлюднені дані свідчать про те, що тренд на помітне зростання цін на споживчому ринку, який склався восени минулого року, подолати поки не вдається. Разом із формуванням яскраво вираженого тренда до збільшення цін у промисловості, це викликає занепокоєння та потребує узгоджених дій з боку Кабінету Міністрів та Національного банку України, спрямованих на протидію розгортанню інфляційних процесів.

Стосовно індексу споживчих цін. На споживчому ринку в січні ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 2,0%. 
У січні 2018 року, якщо порівнювати із груднем 2017 року, найбільш високими темпами зростали ціни по групах “Транспорт” - на 3% (викликано збільшенням цін на енергоносії на світовому і, як наслідок, подорожчанням палива та мастил на внутрішньому ринку - 4,4%, а також подорожчанням автомобілів на 3,4% й транспортних послуг на 2,4%), “Зв'язок” - на 2,8% (пов’язано з подорожчанням поштових послуг на 25% та місцевого телефонного зв’язку на 8,3%, в свою чергу високий рівень монополізації багатьох сегментів ринку зв'язку сприяв підвищенню цін), “Продукти харчування та безалкогольні напої” - на 2% (викликано сезонними факторами, зокрема зменшенням пропозиції сирих овочів та фруктів на тлі одночасного підвищення попиту на них під час новорічних та різдвяних свят). 

В розрізі окремих товарів та послуг спостерігається найбільше зростанні цін на овочі - на 10,8%, фрукти - на 7,6%, палива та мастила - на 4,4%, яйця - на 3%. При помірному подорожчанні по групі “Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива” (на 0,4%), спостерігається значне зростання вартості утримання будинків та прибудинкових територій — на 6% .

Про ціни виробників

Особливого занепокоєння викликає серйозне зростання цін виробників. Зокрема, в січні 2018 року у порівнянні із груднем 2017 року найбільше зростання цін зафіксовано по групах “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря” - на 10,2%, “Енергія” - на 7,3%, “Машинобудування” - на 5,5%. Стосовно окремих видів товарів та послуг більше за інших зростали ціни у виробництві електричного устаткування — на 9%, виробництві автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів — на 6,8%, добування сирої нафти та природного газу — на 4,1%. Водночас у зазначеному вимірі зменшилися ціни у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення — на 1,7%.

Якщо порівнювати дані січня 2018 року із аналогічним місяцем 2017 року, найвище зростання цін у промисловості спостерігається у таких групах, як “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря” - на 31,1% “Енергія” - на 29,8% (що знов свідчить про суттєву складову, яка залежить від адміністративно регульованих тарифів та регулювання діяльності монопольних постачальників товарів та послуг), а також “Добувна промисловість і розроблення кар'єрів” - на 23,1%. “Інвестиційні товари” зросли в ціні на 18,4%. Серед окремих видів продукції та послуг у січні поточного року у порівнянні із січнем минулого року найбільш за інших зросли ціни на добування кам'яного вугілля - на 37,1%, виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення - на 34,4%, постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря - на 31,1%, виробництво м'яса та м'ясних продуктів — на 29,9%, виробництво електричного устатковання — на 29,5%.

Зростання індексу цін виробників може стати передвісником вищих показників споживчої інфляції; таким чином, його зміни є раннім інфляційним індикатором. Отже, зростання цін виробників на 4,4%, що було зафіксовано у січні 2018 року, є тривожним сигналом, який сповіщає про можливе прискорення споживчої інфляції в середині поточного року (зазвичай, ціни виробників із певним часовим лагом транслюються в споживчі ціни). 

Окремо слід зазначити наступне. З урахуванням того, що зараз в Україні спостерігається переважно інфляція пропозиції, а не попиту, зокрема збільшуються виробничі витрати та високими темпами зростають ціни виробників, підвищення облікової ставки Національного банку України, яке відбувалося тричі поспіль (у жовтні та грудні 2017 року й у січні 2018 року) радше веде до подорожчання кредитування та збільшення собівартості вироблених в Україні товарів й послуг. Тобто цикл підвищення облікової ставки, як я зазначав раніше, скоріше сприяє прискоренню інфляції, ніж її стриманню. Вважаю, що чинна політика Правління НБУ щодо облікової ставки потребує додаткового ретельного вивчення на предмет можливої її корекції через неоднозначний вплив на інфляцію та у зв'язку з необхідністю досягнення цільового орієнтиру за споживчою інфляцією, який передбачений “Основними засадами грошово-кредитної політики на 2018 рік та середньострокову перспективу”.

Поточна інфляція - це інфляція пропозиції

Ще раз підкреслю - Поточна інфляція - це інфляція пропозиції, тобто пов’язана в першу чергу з підвищенням цін виробниками продукції через зростання їх виробничих витрат, а не споживчого попиту. Є підстави констатувати і деяке посилення споживчого попиту, адже в минулому році суттєво зросли залишки за кредитами, наданими населенню в національній валюті, які в значній мірі спрямовувалися на купівлю автомобілів та інші споживчі потреби. Однак, якщо проаналізувати детальніше структуру та динаміку цін на товари та послуги, що входять до складу індексу споживчих цін, можна зробити такі висновки.

Основну частку зазначеного набору становлять продукти харчування. Утім, враховувати підвищення цін на них через вищий споживчий попит вбачається не зовсім коректно, оскільки людина природньо не може суттєво збільшити споживання їжі. Натомість, попит може підвищитися на послуги, коли суспільство стає більш заможним, та товари тривалого вжитку, такі як автомобілі, меблі, побутова та комп’ютерна техніка, фотоапаратура тощо. Однак зростання цін на зазначені товари у 2017 році було значно нижчим, ніж скажімо на продукти харчування, алкогольні напої і тютюнові вироби, товари і послуги, що регулюються адміністративно, зокрема послуги ЖКГ, та на паливо. Зазначене аж ніяк не дає підстав констатувати інфляцію попиту, яка є об’єктом опосередкованого впливу грошово-кредитної (монетарної) політики. Натомість вбачається недооціненим ефект перенесення зростання цін виробників на кінцеву ціну споживчих товарів. Хоча для остаточного підтвердження цієї тези необхідно детальніше дослідити це питання.

На Інфляцію пропозиції, яку все ж таки переживає Україна, впливає також вплив зносу основних виробничих фондів, низької ефективності та продуктивності праці, збільшення вартості обладнання, сировини, напівфабрикатів, високі процентні ставки по кредитах, через що зростає собівартість виробленої продукції. Через збільшення витрат виробники змушені піднімати відпускні ціни. Це транслюється в ціни роздрібні. Тобто, ключовим фактором динаміки споживчих цін зараз є збільшення собівартості продукції. За підсумками 2016 року зростання цін виробників склало 35,7%, з лагом в 6-9 місяців - це транслювалося в підвищення споживчих цін. В 2017 році – ІЦВ – 16.5%.

Чи здатен НБУ самостійно поліпшити цінову ситуацію?

Для поліпшення інфляційної ситуації лише підвищення ставки центрального банку, що є стандартною центробанківською практикою боротьби з інфляцією, однозначно недостатньо. Більш того, не можна відкидати той факт, що за інфляції пропозиції зростання банківських ставок по кредитах, яке може відбутися внаслідок підвищення облікової ставки НБУ, вітчизняні виробники закладуть у вартість продукції, що, в свою чергу, може стимулювати зростання цін. Зважаючи на це, Національний банк України вимушений з обґрунтованою обережністю ставиться до використання облікової ставки в якості інструмента боротьби з інфляцією. Це дещо обмежує можливості Національного банку в боротьбі із інфляцією (з урахуванням того, що облікова ставка є основним інструментом політики НБУ).

Якщо вести мову про компетенцію Національного банку в цій площині та брати до уваги дієвість його інструментарію, то варто наголосити про потенціал в регулюванні пропозиції коштів, особливо в тактичному плані. Незважаючи на запровадження в Україні монетарного режиму інфляційного таргетування, ніхто не відміняв постулати монетаризму, а саме вплив на інфляцію зміни обсягів коштів в обігу. Для забезпечення стабільності національної грошової одиниці, в Україні не можна допускати навіть короткострокове свавілля в регулювання пропозиції гривні, адже це залишається вагомим чинником інфляції, як і обмінний курс національної валюти до інших валют.

Водночас вбачається необхідність подальшого посилення координації державної політики та різних органів державної влади в подоланні інфляції. Зокрема факт здійснення значних обсягів бюджетних видатків у грудні, відповідно переливання гривні з казначейського рахунку в Національному банку на грошово-кредитний ринок, продемонстрував необхідність жорсткої тактичної координації грошово-кредитної (монетарної) та бюджетної політики.

Відхилення поточних показників ІСЦ не означає, що політика інфляційного таргетування має бути переглянута. Під таргетуванням інфляції НБУ має на увазі вибір цінового орієнтиру в якості головної середньострокової цілі. Тут важливо розуміти, що трактування інфляції як переповнення грошового обігу, неповне. Інфляція, хоч і виявляється в зростанні споживчих (товарних) цін, не є лише грошовим феноменом, а являє собою соціально-економічне явище, породжене диспропорціями в різних сферах господарства. Інфляція - явище багатофакторне, в ньому багато складових, якщо розсортувати їх на монетарні і немонетарні, друге, ймовірно, виявиться більшим.

Ситуація ускладнилася тим, що з 1 липня відповідно до рішення Кабміну скасовано регулювання цін на продукти харчування. Оскільки в нашій країні в структурі споживчого кошика висока питома вага витрат на продукти харчування, то скасування регулювання цін на продовольство зробило істотний внесок в інфляцію. Для зниження інфляції необхідна координація діяльності НБУ, Кабміну і Антимонопольного комітету. Але АМКУ не досяг успіху в демонополізації ринків. Станом середину 2017 року більше 40% ринків в нашій країні були монополізовані, 11% ринків працювали в умовах адміністративної чи природної монополії. Монополії і олігополії склалися в ПЕК (65%), у сфері транспорту і зв'язку (82%). Монополісти зловживають своїм становищем, застосовують інструменти, що дозволяють максимізувати прибуток шляхом завищення цін і тарифів. Це відбивається на інфляції.

Висновки

Потрібно переглянути політику ціноутворення на продукти харчування. Доцільним є впровадження пониженої ставки ПДВ на харчові вироби; запровадити, за аналогією з європейськими країнами, максимальні торговельні націнки: максимальна націнка на продукти не повинна перевищувати 15% від ціни виробника, а на звичайні товари – не більше 30%. На імпортні товари – не більше 30% від ціни, що вказується на митниці.

Потрібно проводити політику, спрямовану на збільшення конкуренції, реформування житлово-комунальної сфери з метою запобігання зростанню тарифів, що не обумовлені підвищенням якості послуг, структурну перебудову економіки з метою зниження її залежності від зовнішніх ринків. Такі заходи спрямовані не тільки на зниження інфляції, але і на забезпечення умов для довгострокового зростання економіки. Аналізуючи наслідки рішення уряду про скасування регулювання цін на продукти харчування, вважаю його передчасним, бо в умовах монополізованої економіки України воно призвело до підвищення темпів інфляції. Вважаю за доцільне відновлення роботи Державної цінової адміністрації, яка на етапі переходу економіки України від рецесії до зростання здійснювала б контроль за ціноутворенням, на яке в даний час ринок має дуже односторонній специфічний вплив та зростанням споживчих цін.

Вплив НБУ на рівень інфляції істотний, але він не має визначального значення. Грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного життя. Дії, що проводяться в межах можливостей Нацбанку, без інших комплексних заходів не дадуть належного ефекту. Підвищення ставки рефінансування - а це головний інструмент Нацбанку в боротьбі з інфляцією - в умовах монополістичної структури ринку не забезпечить зниження інфляції тому, що виробники-монополісти підтримують невідповідність сукупного попиту і пропозиції з метою забезпечення контролю над ціноутворенням. 

Інфляція в Україні не є виключно монетарним феноменом. Загалом, інфляція – явище багатофакторне. У неї чимало складових. Якщо сегрегувати складові на монетарні і немонетарні, то саме немонетарних, вірогідно, виявиться більше. Й нехтувати внеском немонетарних складових у зростання цін не можна. Наприклад, тарифи національних природних монополій та інфраструктурних монополістів впливають на рівень цін у нашій країні. Впливає на ціни і вартість енергоресурсів, які ми, переважно, імпортуємо. Чи може Нацбанк сприяти стримуванню зростання тарифів вітчизняних інфраструктурних монополістів або впливати на світові ціни на нафту, газ чи вугілля? Питання риторичне. Не знімаючи відповідальності з Нацбанку щодо інфляційної динаміки, закликаю бути більш коректними в оцінках причин зростання цін в Україні.

Сильний вплив на зростання споживчих цін мають фактори, які не підконтрольні НБУ. Серед них, разом зі скасуванням регулювання цін на продукти харчування - зростання адміністративно регульованих тарифів на послуги ЖКГ, збільшення цін виробників промислової і сільськогосподарської продукції. Ці фактори діють на стороні витрат, тому НБУ обмежений у протидії зростанню цін. Для зниження інфляції Нацбанк змушений підвищувати облікову ставку, але в період виходу економіки з кризи це може мати наслідком зростання вартості кредитів та зменшення обсягів кредитування економіки. Потенціал позитивного вплив збільшення облікової ставки на стримування інфляції в умовах інфляції пропозиції є обмеженим.