Ви є тут

Тези та міфи про шкідливість підвищення мінімальної заробітної плати

Автор:
Данилишин Богдан
12.08.2020

1. Теза про те, що підвищення мінімальної заробітної плати (мінімалки) створює макроекономічні дисбаланси, зокрема дисбаланс між продуктивністю праці та її оплатою.

Насправді основний фундаментальний баланс економіки України – це формування заощаджень економіки та їх трансформація в інвестиції. Заощадження населення в здоровій економіці – основна складова національних заощаджень.

Ситуація в економіці, коли поточні доходи населення не покривають необхідні споживчі витрати призводить до підриву нормального процесу формування національних заощаджень. Не говорячи вже про проблеми трансформації заощаджень в кредити (але це вже інша історія).

З 2014 р. процес формування національних заощаджень прогресивно погіршувався. В 2014-2018 рр. норма заощаджень населення впала до рівня 3-4% наявного доходу (відповідає рівню середини 90-х років), а з І кварталу 2019 р. взагалі стала від’ємною. Тобто ще задовго до початку корона-кризи, населення буквально «проїдало» накопичені заощадження, а поточна криза лише мультиплікувала цей процес. Всього за 1,5 роки фінансові активи населення скоротились на близько 150 млрд. грн.

Неадекватність рівня доходів мінімальним стандартам життя – основна причина скорочення заощаджень населення. Підвищення мінімалки, як фактора, який визначає значну частину доходів населення, по суті направлене на виправлення цього дисбалансу.

2. Теза стосовно не відповідності росту оплати праці зростанню її продуктивності.

Насправді, диспропорції в процесі первинного розподілу ВВП, які виникли після кризи 2014-2015 рр. до сих пір залишаються. В 2014-2015 рр. оплата праці скорочувалася значно швидше ніж скорочувалася продуктивність праці. В цифрах це виглядає наступним чином. Частка заробітної плати у ВВП в 2010-2013 рр. трималась на рівні 37% ВВП, а в 2015 р. – скотилася до рівня 29,5%.

Останніми роками частка заробітної плати у ВВП так і не досягла рівня 2010-2013 рр. (в 2019 р. становила 35,8% ВВП). А слід врахувати ще й той факт, що внаслідок деіндустріалізації останніх років структура ВВП змінилася на користь тих видів діяльності, де апріорі частка заробітної плати мала б бути порівняно вищою. (Для порівняння: в середньому по країнах ЄС в 2019 р. частка зарплати у ВВП становила 38% ВВП).

За паритетом купівельної спроможності (тобто, враховуючи більш низький загальний рівень цін в Україні) середня заробітна плата в Україні вдвічі поступається середньоєвропейському рівню, а в номінальному значенні – є найнижчою в Європі (див. додаток).

Тому розмови про випереджаюче зростання зарплати потрібно вести з позицій відновлення здорових пропорцій перерозподілу ВВП за категоріями доходів. Лише після їх відновлення можна говорити про індекси продуктивності праці і її оплати.

Додатково: Розмови про те, що в Україні катастрофічна низька продуктивність праці є міфом. Вона нижча, ніж в розвинених країнах, це так, але не настільки, як це комусь хочеться показати.

В країні, де не існує розвиненого ринку праці, і де високий рівень тінізації діяльності оперувати показниками продуктивності праці, виміряними шляхом простого ділення реального ВВП на кількість зайнятих є абсолютно необ’єктивним. Рівень оплати відпрацьованих годин в різних галузях української економіки відрізняється в десятки і більше разів, і досить часто не залежить від фактичних затрат розумової та фізичної праці. При наявності таких дисбалансів говорити про співставність продуктивності праці порахованої в такий спосіб та її оплати буде самообманом, оскільки зміни в тенденціях можуть бути обумовлені просто нормалізацією структурних пропорцій в оплаті праці різних категорій працівників чи змінами в частині детінізації економіки.

3. Теза про рівень споживання, його структуру та його вплив внутрішній ринок.

Насправді споживання зростає тому, що воно зростає з низької бази порівняння. Рівень споживання на 1 жителя в Україні у співставних цінах ПКС в 2-3 рази нижче ніж в Східній Європі.

Якщо порівняти споживчі витрати населення на 1 жителя у співставних доларах США за ПКС в Україні та інших країнах Східної Європи, то виявиться, що в національній економіці вони є втричі нижчими, ніж у Польщі, вдвічі нижчими, ніж в Болгарії, в 1,5 разу нижчими ніж в Грузії чи Вірменії. Нижче України - лише в Молдові. І при цьому понад 60% споживчих витрат українців – їжа, напої та житлово-комунальні послуги.

Потрібно врахувати, що рівень витрат на 1 особу визначається не тільки доходами, але й стандартами життя прийнятними в тому чи іншому суспільстві. Якщо рівень доходів в такому суспільстві не надає можливості забезпечити прийнятні стандарти та норми життя, то з часом таке суспільство або деградує (в першу чергу - в соціально-культурному плані), або ж жителі такої країни покидають її економічну територію. Однак, спочатку певний час для підтримання належного рівня задоволення стандартів рівня життя населення буде використовувати наявні заощадження, що власне і спостерігається в Україні з початку 2019 року.

Свідченням того, що українці не відносяться до числа заможного населення в регіоні Східної Європи є структура витрат домашніх господарств.

60% споживчих витрат українців - товари і послуги першої необхідності (їжа, напої, житлово-комунальні послуги). Основна причина цього - низький загальний рівень оплати праці, дисбаланс в оплаті праці різних категорій професій та зайнятих. Це не формує ємного і диверсифікованого внутрішнього споживчого ринку.

В країнах ЄС в складі витрат населення продукти харчування, напої, утримання і аренда житла складає близько 40%, в Польщі – 43%, Туреччині – 39%. Тому 60% першочергових товарів і послуг в структурі споживання населення говорять про вузький споживчий ринок, що не є привабливим для широкого кола виробників товарів та послуг.

Коли домінуючу частину споживчих витрат складають товари першої необхідності, споживчий попит стає нееластичним, тобто не змінюється (не скорочується) навіть при падінні доходів нижче необхідних витрат. Власне це і стало основною причиною того, що в 2019-2020 рр. норма заощаджень стала від’ємною, населення буквально «проїдало» накопичені заощадження.

Для прикладу. В 2020 р. спостерігався приріст купівлі нових автомобілів, що певними колами подається як ознака добробуту населення. Однак, при порівнянні кількості автомобілів на 1000 осіб населення картина є зовсім не такою райдужною. В Польщі на 1000 жителів припадає 593 автомобілі (2017), в Чехії – 539 (2017), в Росії - 381 (2019), в Україні – 232 (2019).

З огляду на значне відставання України від інших країн ЄС за рівнем споживання, підвищення мінімальної заробітної плати насамперед спрямовується на вирівнювання диспропорцій у рівні оплати праці та відновлення «природного» рівня заощаджень, а його перенесення на ціни відбувається частково та упродовж тривалого часу. Так, за період з січня 2014 року до липня 2020 року мінімальна заробітна плата зросла у 3,9 рази, а ціни – лише у 2,7 рази. Враховуючи наявність інших факторів, які впливають на ефект перенесення рівня соціальних стандартів на ціни (одним із яких є рівень тінізації економіки), вплив запланованого підвищення мінімальної заробітної плати буде обмеженим.

4. Теза про, те що підвищення мінімалки призведе до непомірних бюджетних витрат.

Насправді дискусійна тема. Якщо врахувати той факт, що підвищена мінімалка сприятиме нормалізації пропорцій перерозподілу ВВП, то мультиплікативний ефект від її підвищення має перекрити понесені витрати.

Підвищення мінімальної заробітної плати в 2020 р. повністю компенсується економією на процентних витратах у зв’язку з більш міцнішим (ніж планувався) обмінним курсом гривні. Поточний рівень виконання плану з доходів бюджету (липень – 108%, червень 111%), дозволяє очікувати, що за підсумками року доходи бюджету в цілому буде виконано.

Додаток:

Мінімальна заробітна плата у країнах ЄС у січні 2010 р. та січні 2020 р., євро в місяць та середньорічна зміна у %

https://lb.ua/blog/bogdan_danylysyn/463758_tezi_mifi_pro_shkidlivist.html