Ви є тут

Тіньова економіка: чим керує Уряд?

Автор:
Данилишин Богдан
28.12.2015

Ми багато років говоримо, що Україна банкрот, держава на грані катастрофи і т.д. Але ми живі та успішно процвітаємо.

Якщо подивитись на вулиці Києва, і зважити, що в Україні війна чи АТО, то в нас на кожні 100 метрів - 10 самих сучасних дорогих машин, яких в деяких країнах Європи можна побачити хоча б 2 за цілий день.

Що рятує нас від катастрофи? Є дуже добре прислів`я – вовків боятися, в ліс не ходити. Український народ вже давно перестав боятися. Він знає, чого прагне, діє рішуче і за всі свої дії бере відповідальність на себе. Нажаль про нашу владу сказати цього не можна.

Останній кричущий приклад – це  ситуація з податковою реформою. Будучи не готовим до кардинальних змін, Мінфін уникнув відкритої дискусії навколо цього питання і розробив свій податковий кодекс «за зачиненими дверима». Результат – суспільство не сприйняло його, Президент розкритикував і закликав до пошуку компромісу. І наразі у середині грудня за крок до нового року суспільство вперше побачить нові податкові правила і новий бюджет. Про яке стратегічне планування за таких умов можна говорити?

Я далеко не перший, хто сьогодні приєднається до важливої дискусії навколо податкової реформи. Претендувати на системний аналіз існуючих на сьогодні варіантів податкових кодексів я не буду, лише зупинюся на одному з багатьох викликів, на який має відповісти податкова реформа. Цей виклик – значна тінізація української економіки.

Давайте згадаємо, що не так давно керівництво Мінфіну робило заяви про 70% тінізації економіки України. Разом з тим, аналіз задекларованих Мінфіном податкових ініциатив доводить, що фахівці цього відомства не вірять у детінізуючі властивості податкової реформи. Саме тому, їх початкова пропозиція загалом не передбачала суттєвого зниження податкового навантаження. З чотирьох основних податків – по двох – податок на прибуток та ПДФО – пропонувалось підвищити ставки до 20% (проти 18 та 15/20 відповідно наразі), по одному – ПДВ – залишити без змін, і лише по ЄСВ – знизити до 20% з існуючих наразі близько 40% у середньому. Нові компромісні пропозиції дещо кращі: по податку на прибуток та ПДФО пропонується у 2016 році установити ставки на рівні 18%, у 2017 – на рівні 17%, ПДВ та ЄСВ – 20%. Але і такі зміни означають, що зниження податкового навантаження відносно того, що існує наразі, відбудеться лише по 2-х податках – на прибуток та ЄСВ, незмінною залишиться ставка по ПДВ і підвищиться податкове навантаження по ПДФО. В такому випадку питання – навіщо ж тоді Мінфін розробляв новий податковий кодекс – залишається актуальним.

Окрім того, ще більш дивним на сьогодні виглядає кінцева мета розробки нового податкового кодексу, оскільки декларації, які ми чули на початку процесу «реформування» податкової системи, щодо необхідності всеохоплюючої детінізації економічних процесів, та той варіант податкового кодексу, який Мінфін спромігся показати на публіку через три місяці титанічної роботи, нічого окрім подиву не викликає. І це якщо оперувати виключно цензурними висловами.

Ні для кого не секрет, що економіка будь-якої країни складається з легальної і тіньової частин. Й більшість експертів намагаються відповісти на питання: які масштаби тіньової економіки в країні? Що є причиною тінізації економічної діяльності? Наскільки ефективні державні методи в боротьбі з тінью?

Щоб вірно відповісти на всі ці питання, необхідно, на початку дати відповідь, а що саме представляє собою тіньова економіка? Адже від неоднозначної інтерпретації поняття формуються різні оцінки розміру тіньової економіки.

Насправді визначень тіньової економіки дуже багато, але їх суть зводиться до того, що під тіньової економікою розуміють:

- легальну діяльність суб`єктів ринку, яка супроводується заниженням забов`язань перед суспільством (бюджетом, соціальними фондами або працівниками) та відповідно отриманням незаконної вигоди (це можуть бути окремі угоди, конкретні операції в рамках виконання угод, виплата заробітної плати офіційно і поза бухгалтерським обліком і т.д.);

- кримінальну діяльність, як наприклад – продаж наркотиків;

- нелегальну незареєстровану, але умовно не кримінальну діяльність, як наприклад виробництво та продаж не облікованої продукції у «підпільному цеху».

За розрахунками Мінекономрозвитку, що проводяться відповідно до затвердженої методики, рівень тіньової економіки України у І півріччі 2015 року становив 42% від офіційного ВВП, що майже у два рази вище рівня в європейських країнах. За розрахунками австрійського експерта, професора економіки Ф. Шнайдера, середній рівень тіньової економіки за 28-ма країнами ЄС становить  18,3%, в той час як його оцінка для України – коливається у діапазоні 46-53%.

Поряд з цим, за обрахунками Держстату, близько 19 % офіційного ВВП формує обсяг економіки, що безпосередньо не спостерігається. Хоча методологія обрахунку даного показника погоджена з міжнародними стандартами, його значення сприймається експертами дещо заниженим.

Розбіжності оцінок вітчизняних та зовнішніх експертів щодо визначення рівня «тіні» в країні зумовлені тим, що чітких алгоритмів проведення таких розрахунків не існує, а застосування кожного з них має свої сильні та слабкі сторони. Але, всі погоджуються з тим, що в Україні значний обсяг економічної діяльності знаходиться в «тіні».

Рівень тіньової економіки країн ЄС-28 та України, % від ВВП.  (Джерело: розрахунки Шнайдера, Мінекономрозвитку України)

Нас же більше цікавить не методологічні розходження в оцінках рівня тіньової економіки, до того ж вони є досить близькими, а загалом наявність такого явища в економіці України та ті дії, які вживаються Урядом та НБУ для його подолання.

І ось тут ми підійшли до головної тези – якщо близько 50% економіки знаходиться в «тіні», то чим реально управляє Уряд та НБУ. Адже такий рівень тінізації апріорі нівелює дієвість важелів державного управління. І, якщо не ставити за мету детінізацію економіки, обираючи відповідні інструменти, то це означає, що Уряд і надалі продовжуватиме імітувати управління процесами та об`єктом, на які він практично не впливає.

У випадку визначення детінізації пріоритетом, важливо точно діагностувати  першопричини уходу бізнесу в «тінь». Залишаючи осторонь кримінальну складову, щодо решти – всі наукові економічні джерела одностайні: за інших рівних умов, чим вище податковий тягар, тим більше тіньовий сектор економіки. Це – аксіома, адже перебуваючи в тіні підприємства через несплату високих податків отримують конкурентні переваги над тими фірмами, які їх сумлінно сплачують, і витісняють їх з ринку.

І тенденції тінізації економіки в Україні за останні роки не стільки відображають реакцію економічних агентів на кризові явища в економіці, скільки є відзеркаленням прийнятих державних рішень. Коли з метою вирішення сьогоденних проблем із забезпечення наповнення бюджету приймаються рішення щодо підвищення і так надвисокого фіскального навантаження, а нескінчені несистемні нововведення створюють хаос, бізнесу не лишається іншого вибору, як уходити в тінь. Хіба нормальним для економіки, яка знаходиться у фазі стагфляції, є перевиконання доходної частини бюджету. Питання риторичне. В умовах коли падіння ВВП складає близько 12% доходна частина державного бюджету перевиконана на 3,6% або на 13,6 млрд.грн., а порівняно з минулим роком – номінально більша у півтора рази.

Перерозподіл ВВП через зведений бюджет, %. (Джерело: розрахунки автора на базі інформації Мінфіну, Держказначейства України)

Також до головних першопричин тінізації відносяться чисельні складні бюрократичні процедури, недовіра до влади, недієвість судової системи, висока корупція.

Про неефективний інституціональний базис регулювання діяльності бізнесу та незадовільні умови його функціонування в Україні також яскраво свідчать міжнародні рейтинги. Так, за даними рейтингу Глобальної конкурентоспроможності 2015/2016 Україна серед 140 країн посідає критичну позицію за наступними індикаторами: “сприйняття корупції” – 142 місце; “надійність роботи правоохоронних органів” – 133 місце; “ефективність державних та суспільних установ” – 130 місце; “незалежності судової влади” – 132 місце; “захист прав власності” та “захист прав інтелектуальної власності” – 132 та 120 місця; “вплив податків на стимули до праці” – 121 місце. У останньому рейтингу “Ведення  бізнесу-2016” (Doing Business-2016) Україна за субіндексом “сплата податків” зайняла 107 місце серед 189 країн.

Отже, підсумовуючи, можна зазначити, що основні причини тінізації – високе податкове навантаження та неефектива система управління. А якщо так, то головними шляхами детінізації мають стати – податкова реформа, у центрі якої має бути суттєве зниження податкового навантаження, та реальна реформа системи адміністрування податків. Вони мають підвищити «рентабельність» роботи у легальному секторі і, тим самим, стимулювати повернення бізнесу до легального сектору. 

На сьогодні ж влада переважно вирішує питання детінізації шляхом пошуку виключно адміністративних методів боротьби з тіньовою економікою, що є вкрай неефективним, як доводить сама динаміка тіньової економіки. Причина в тому, що влада забуває про природу виникнення тіньової економіки, яка є як кримінальною, так і некримінальною («економічною»).

І усі зусилля правоохоронних та контролюючих органів мають бути направлені в першу чергу на боротьбу  саме з кримінальною тіньовою економікою і за результатами цієї роботи повинна оцінюватися ефективність роботи правоохоронної ситеми країни.  Що стосується некримінальної «економічної» частини, то до неї необхідно застосовувати «пряник, а не кнут», щоб бізнес сам розпочав легалізовувати свою господарську діяльність й був зацікавлений працювати у стабільних умовах, прагнучи розширювати виробництво, яке стане основою стійкого економічного зростання.

І не треба боятися, що бізнес не вийде з «тіні». В України вже немає іншого виходу, або ми йдемо на суттєву, а не декларативну, податкову лібералізацію, або ми втрачаємо останній шанс в боротьбі за потоки капіталу у світі, за власну потужну економіку, здатну конкурувати із світовими лідерами за ринки продукції з високою доданою вартістю.

Якщо Мінфін у цій боротьбі – слабка ланка, то треба її позбавлятися. Проводячи сьогодні косметичну реформу державного управління, ми зводимо її до простого злиття чи навпаки відокремлення певних державних установ. Проте суть реформи має полягати не в цьому. Наша мета – перезапустити економіку, створити умови для розвитку, а не для деградації виробництва, а відтак ми маємо посилювати функції державних інституцій, що відповідають за розвиток, зокрема Мінекономрозвитку. Студенту 2-го курсу відомо, що основними інструментами впливу держави на розвиток економіки є фіскальна та монетарна політики. Тому функція формування фінансової політики, як одного з основних іструментів впливу на розвиток економіки має бути в Мінекономрозвитку. Планування бюджету – має бути в Мінекономрозвитку. А безпосередньо за виконання бюджету, адміністрування податків – мають відповідати  інші інституції. Тоді всі рішення щодо фінансової політики будуть розглядатися як через призму впливу на економіку, так і через призму виконання бюджету і балансуватися між собою шляхом пошуку ефективного компромісу між інтересами всіх суб`єктів ринку.