Ви є тут

Точка перелому в торговельній війні США і Китаю

Автор:
Данилишин Богдан
21.05.2018

У минулі вихідні Китай і США досягли згоди з питань взаємної торгівлі і домовилися утриматися від розв'язання масштабної торговельної війни.

Про це заявив віце-прем'єр Держради КНР Лю Хе за підсумками візиту до Вашингтона – сторони домовилися припинити вводити нові тарифи один  щодо одного.

Розвиток ситуації навколо американо-китайського торгового конфлікту дійшов до небезпечної межі, проте, як я і припускав, переходу до максимально гострої  фази торгової війни, схоже, вдалося уникнути.

Для пояснення ймовірних причин того, чому сторони вирішили зупинити нагнітання напруженості, потрібно повернутися до подій, які призвели до іпотечної кризи 2008 року в США, яка стала каталізатором світової фінансово-економічної кризи. Як говорив колишній глава ФРС Алан Грінспен, низькі довгострокові процентні ставки за держоблігаціями США призвели до зниження ставок за іпотечними кредитами, які й зробили можливим спочатку бум на ринку іпотечних цінних паперів, а потім і схлопування бульбашки на цьому ринку з драматичними для всієї світової економіки наслідками.

У той час швидкозростаючі азіатські економіки, насамперед Китай, характеризувалися високою нормою заощаджень – зростання доходів підприємств і домогосподарств давало їм можливість створювати резерви і заощадження. Високому рівню заощаджень в Китаї сприяли і державні компанії, які накопичували прибуток. Керівництво КНР було зацікавлене в створенні бізнес-імперій, щоб держкомпанії мали можливість для інвестицій і заощаджень. До кінця 2006 року в Китаї було зареєстровано колосальний рівень інвестицій і заощаджень – 50% ВВП.

Розумно інвестувати ці гігантські суми китайцям об'єктивно було нелегко. До них інші «азіатські тигри», наприклад, Південна Корея і Таїланд, намагалися це зробити. Однак життя піднесло їм неприємний урок того, до чого призводять непродуктивні інвестиції. Бурхливе зростання економіки цих країн в середині 1990-х років, яке походило за підтримки банків, які кредитували проекти забудовників комерційної нерухомості та промислові конгломерати, закінчилося азіатською фінансовою кризою 1997-1998 років. Урок полягав у тому, що надійніше інвестувати помірно і в якісні проекти та інструменти. Це дало поштовх до пошуку інших напрямів вкладень для надлишкових азіатських заощаджень.

Одним з можливих таких напрямів міг стати ринок державних облігацій. Але в самій Азії цей ринок не був об'ємним. По-перше, тому, що бюджети «азіатських тигрів» були частіше профіцитними, ніж дефіцитними. По-друге, порівняно невеликі обсяги держоблігацій «азіатських тигрів», які емітувалися, скуповувалися місцевими пенсійними фондами та страховими компаніями. Це створювало ще одну проблему – неліквідність ринку держоблігацій країн Азії, що динамічно розвиваються, оскількипенсійні фонди і страхові компанії, що їх купили, тримали облігації у себе до досягнення терміну погашення.

А в США ситуація була зовсім інша: дефіцит бюджету і ринок казначейських облігацій США – найбільший і найліквідніший фінансовий ринок у світі. Вони користувалися і користуються величезним попитом. У докризові часи, якщо держоблігацій було недостатньо, щоб задовольнити попит інвесторів, їм пропонувалися ще й високоприбуткові цінні папери іпотечних агентств Fannie Mae і Freddie Mac. Тому азіатські інвестори, зокрема китайські, почали активно скуповувати казначейські облігації США. Те, що Китай направляв величезні кошти на придбання держоблігацій США, стримувало курс юаня від зміцнення, і це сприяло експортному буму КНР. А підтримка експортних галузей була основою китайського економічного зростання.

Загалом, оскільки Китай (і деякі інші азіатські країни) інвестував менше, ніж беріг, комусь необхідно було інвестувати більше. Цим «кимось» тоді стали США, де додаткові інвестиції набули форм житлового будівництва.

Черпаючи кошти з великих запасів іноземних заощаджень, США могли дешевше фінансувати свої бюджетні дефіцити і активність в секторі житлового будівництва. Низький рівень внутрішніх заощаджень в Штатах не особливо стримував урядові витрати і будівництво. Але, головне, склалася ситуація, яка влаштовувала обидві сторони. Китай, завдяки експорту міг нарощувати рівень виробництва і зберігати свої заощадження в наднадійних і ліквідних інструментах, якими є держоблігації США. Штати, в свою чергу, імпортували китайську продукцію і експортували надійні і ліквідні активи, чим забезпечували фінансування свого дефіциту рахунку поточних операцій.

Уже тоді варто було задатися запитанням – наскільки стійким є стан справ? З одного боку, КНР не зміг би нескінченно кредитувати покупку Штатами китайських товарів. Рано чи пізно, Китай повинен був активізувати внутрішнє споживання вироблених ним товарів. І тоді приплив фінансів на американський ринок почне скорочуватися. Але навіть не в цьому полягало найбільш вразливе для США місце – багато фахівців побоювалися того, що Китай може почати скорочувати фінансування дефіциту рахунку поточних операцій США, точно так само, як самі Штати перестали фінансувати дефіцити Німеччини в 1928 році.

Якби Китай вирішив різко скоротити вкладення в держоблігації США, процентні ставки в Штатах істотно зросли б. Зараз, коли ставки і без того мають тенденцію до зростання, це для США небажано. Якщо потік дешевого іноземного фінансування скоротиться, зменшити дефіцит рахунку поточних операцій США зможуть тільки за допомогою зниження курсу долара, що може бути болісно для країни з таким величезним обсягом імпорту. Щоб продемонструвати масштаб проблеми, зауважу, що за станом на початок 2018 року вкладення китайських інвесторів в держоблігації США склали 1,18 трлн доларів.

Зрозуміло, що Китай не піде на тотальний розпродаж американських облігацій, адже світовий економічний колапс, який піде за цим, нікому не потрібен. Достатньо буде лише скоротити обсяги вкладень в економіку США. Очевидно, в Штатах це прекрасно розуміють. Логічно припустити, що це і стало одним з факторів, які стримують агресивну позицію Штатів щодо Китаю в їх двосторонніх торгово-економічних відносинах.

Доводиться чути з вуст недоброзичливців президента США Дональда Трампа, що головною його зброєю є Twitter. В середині травня Трамп написав у Twitter – «Президент Китаю Сі і я працюємо над тим, щоб дати великому китайському виробникові смартфонів ZTE швидко повернутися в бізнес», маючи на увазі можливість ZTE повернутися на американський ринок. Ще не буду поспішати з висновками про припинення американо-китайської торгової війни, але судячи з усього локальна точка екстремуму в ній пройдена і це вселяє оптимізм.

https://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/tochka-perelomu-v-torhovelnij-vijni...