Ви є тут

Трудова міграція — проблеми і перспективи

Автор:
Данилишин Богдан
07.05.2018

До числа ключових проблем України останнім часом додалася ще й міграція робочої сили.

Насамперед турбує масштабний відтік працездатного населення, зокрема,висококваліфікованих фахівців інженерних та робочих спеціальностей. Якщо розглядати питання на глобальному рівні і крізь призму причинно-наслідкових зв'язків, ситуація для України тривожна. Однак, не безвихідна.

В Європі – а саме туди в основному спрямований потік трудової міграції з України – склалася на перший погляд парадоксальна ситуація. З одного боку, велика кількість безробітних громадян, за даними Євростату за станом на кінець 2017 року, в країнах ЄС налічувалося 18 млн. осіб працездатного населення, що не мають роботи. З іншого боку, робочі місця в провідних європейських державах займають не тільки громадяни країн ЄС, але значною мірою трудові мігранти з найменш благополучних країн Євросоюзу (Болгарія, Румунія), європейських країн, що не входять в ЄС (Сербія, Косово, Албанія, Боснія і Герцеговина) і держав, що утворилися в результаті розпаду СРСР (Молдова, Україна). Якщо подивитися антиєвропейську пропаганду в ЗМІ нашого північно-східного сусіда, можна запідозрити середньостатистичного жителя благополучних країн ЄС в небажанні працювати і задоволеності існуванням на соціальну допомогу.

Але, все інакше і складніше. Справа в тому, що витрати на ведення бізнесу в Європі досить великі. Через вартість оренди і амортизаційні відрахування, пристойні зарплати і великі соціальні відрахування, високі податки, активну роль профспілок, значну зарегульованість бізнесу, витрати бюрократії. Західноєвропейський підприємець, наймаючи робітників, розуміє, що потенційний кандидат з паспортом країни – члена ЄС, розраховує на хоча б 30 тис. євро на рік заробітної плати «чистими» (а це передбачає нарахування та виплату ще приблизно такої ж суми на рік різних податків і соціальних відрахувань). І такий працівник навряд чи буде працювати більше 7 годин на день, про роботу у вихідні або свята з ним навіть не варто починати розмову. А ще він вимагатиме комфортних і максимально безпечних умов праці, різних додаткових страховок, харчування на робочому місці за рахунок роботодавця.

Тому не варто дивуватися відносно високому рівню безробіття в ЄС - 7,3% (за країнами цей показник відрізняється в багато разів: з одного боку, Чехія з 2,3% безробіття, Німеччина і Мальта, у яких цей показник пербуває на рівні 3, 6%, а з іншого боку Іспанія з 16,4% і Греція з 20,7% безробіття). Тому й не варто дивуватися щодо того, що наших співвітчизників із задоволенням приймають на роботу в Польщі та Італії, Іспанії та Португалії – адже на працівниках з України можна серйозно заощадити. А якщо говорити про країни Південної Європи, то працівники, які приїжджають зі Східної Європи, ще й позбавлені такої особливості, як звичка до післяобідньої сієсти, яка забирає від робочого часу середньостатистичного працівника в Іспанії і Португалії від 1 до 2 годин. Загалом, трудовим мігрантам з України в багатьох європейських країнах дійсно раді. 
Відбувається процес заміщення – поляків і чехів, які виїжджають до Німеччини або Великобританії в пошуках кращих умов життя і більш високих доходів, замінюють на їх батьківщині, зокрема й українці. Які залишають Батьківщину теж тому, що хочуть знайти більш гідну оплату праці, більш високу оцінку знань, кваліфікації, досвіду. Тобто, передумови для подальшого відтоку населення з України є і залишатимуться. В одній лише Польщі працює близько 2 млн. українців і потреба в них буде зростати.

Але у описаного процесу є ще один бік. В Європі залишаються ті промислові об'єкти, які звідти нереально вивести в силу ряду серйозних причин. Насамперед, це високотехнологічні підприємства, що виробляють медичне обладнання, що працюють в галузях важкого і надточного машинобудування, виробництва з високою конструкторською точністю і складністю, випуск двигунів і складної оптики. Тобто такі виробництва, які неможливі без висококваліфікованих інженерів і робітників. Тому європейські найбільш кваліфіковані робітники і грамотні інженери не особливо відчувають на собі тиск з боку трудових мігрантів зі Східної Європи. Не залишають Європу підрозділи, що займаються науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками, юридичними, фінансовими, адміністративними та маркетинговими питаннями. Але значна частина конвеєрних виробництв і складальних ліній виносяться за межі ЄС, найчастіше в азіатські країни.

Кілька сотень мільйонів євро, які європейська компанія витрачає на зведення підприємств у Азії, з надлишком компенсуються невисокою оплатою праці азіатських робітників, низькими податками, лояльністю з боку профспілок, м'якими вимогами щодо відрахувань до соціальних фондів. Інструментальний підхід до цього питання дасть рецепт дій, які не тільки знизять трудову міграцію з України, а й дадуть шанс на індустріалізацію. Середня зарплата робітників у Китаї вища, ніж в нашій країні. З огляду на це, європейцям має бути вигідно розміщувати підприємства (нехай і прості складальні) в Україні. До того ж ми набагато ближче до Європи, ніж Китай або Малайзія – очевидні логістичні переваги. Ближче ми і в ментальному відношенні, що також важливо.

Я не стверджую, що ми можемо системно перехопити ініціативу у країн Південно-Східної Азії, але боротися за те, щоб європейські промислові гіганти не обходили стороною Україну зобов'язані. Розумію, що існує багато перешкод для відкриття великими іноземними підприємствами виробництв у нашій країні – корупція, недостатній рівень захисту прав власності, інфраструктурні проблеми. Але вирішення цих питань в наших руках і потрібно діяти, якщо ми бажаємо, щоб українці не виїжджали збирати ягоди в Польщу або доглядати за пенсіонерами в Італії, а мали роботу з гідною оплатою праці. Адже є й позитивні приклади відкриття в Україні виробництв лідерами світової індустрії – Unilever, Fujikura, Puratos. Є хороші приклади того, як українські підприємства включаються у виробничі ланцюжки всесвітньо відомих промислових гігантів – наприклад, в 2017 році завод «Електроконтакт Україна» затвердили постачальником кабельної продукції для концерну BMW, що дозволило створити 1,4 тис. робочих місць з перспективою створення ще 1 тис.

Якщо повернутися до міграції – є такий прийом, коли в самій проблемі знаходять основу для майбутніх переваг. Ті, хто їде працювати за кордон, заробляють гроші, і більша частина з цих грошей повертається в Україну. Так, в минулому році трудові мігранти перевели в нашу країну $9 млрд. За даними дослідження представництва Міжнародної організації з міграції в Україні, наші громадяни схильні до накопичення коштів саме з метою подальшого їх використання для поліпшення матеріального становища на Батьківщині. Наприклад, в 2014 році середній річний дохід української сім'ї, один з членів якої тривалий час працює за кордоном, становив 26 тис. дол., з яких близько 15 тис. дол. становили заощадження. Така схильність до заощаджень (58% від доходів) є найбільшим показником серед країн з найвищим рівнем трудової міграції в Європі (Молдова, Румунія, Косово, Албанія, Боснія і Герцеговина). Така модель поведінки українців пов'язана з тим, що більшість наших трудових мігрантів планують повернутися додому і мріють пов'язати свою подальшу долю саме з Україною. Тому, завдання влади – створювати умови для зростання вітчизняної економіки, а заощадження тих співвітчизників, які зараз змушені працювати за кордоном, але планують повернутися в Україну, стануть одним з джерел інвестиційних ресурсів, які сприятимуть економічному зростанню. Якщо ми зможемо створити привабливий бізнес-клімат для розвитку малого і середнього підприємництва, то зароблені за кордоном кошти можуть стати додатковим двигуном реформ і змін в економіці України. Тим внутрішнім інвестиційним ресурсом, який нам так потрібен для відродження країни.

https://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/trudova-mihratsija-problemi-i-persp...