Ви є тут

Успішна політика Нацбанку?

Автор:
Данилишин Богдан
11.10.2017

Останнім часом одна з найбільш популярних тем диспутів – успішна чи неуспішна політика Нацбанку по таргетування інфляції.

На жаль, в запалі дискусії не завжди застосовують системний похід і часто не цілком об'єктивно оцінюють можливості Нацбанку з контролю інфляції.

Економічна наука під інфляційним таргетуванням має на увазі таке цілепокладання, при якому грошові уряди країни беруть на себе зобов'язання досягти певного рівня інфляції. Основоположник монетаризму Мілтон Фрідман стверджував, що інфляція – суто грошовий феномен. У роботі «Кількісна теорія грошей» він детально проаналізував інфляцію і запропонував механізми її регулювання за допомогою монетаристської теорії. Її популярність зумовила те, що протягом тривалого часу вважалась непорушною теза про чисто грошовий характер інфляції. Напевно, сила інерції цієї популярної тези внесла свій вклад в те, виходячи з яких позицій, в Україні багато хто обговорює проблеми інфляції. Ряд авторитетних в світі економістів аргументовано поставили під сумнів точку зору Фрідмана. Зараз лише найбільш догматичні шанувальники монетаризму стануть заперечувати твердження, що інфляція є багатофакторним процесом, у якого можуть бути різні причини. Є ряд немонетарних чинників, що призводять до зростання цін. Якщо коротко, це – монополістичне ціноутворення, зміна кон'юнктури ринків (в тому числі ринків продукції, що імпортується), циклічні і сезонні фактори зростання цін, структурні зрушення попиту.

Таргетування інфляції в нашій країні – насправді набагато складніше завдання, ніж здається. Чому? Укрупнено виділю три причини:

Економіка України схильна до частих шоків (внутрішніх і зовнішніх, так як поки модель її розвитку полягає в експорті сировини і продукції з низькою часткою доданої вартості). Це дуже сильно ускладнює будь-яке планування, в тому числі і щодо інфляції.

На рівень інфляції, крім грошово-кредитної політики, часто впливають інші чинники, що лежать поза сферою компетенції Нацбанку, і цей вплив досить відчутний.

Наша держава одночасно змушена вирішувати кілька завдань: наприклад, підтримувати низьку інфляцію і нарощувати доходи населення, підтримувати стабільним курс гривні і забезпечувати зростання ВВП, піднімати соціальні стандарти і приводити тарифи на послуги ЖКГ до економічно обґрунтованого рівня (перелік можна продовжити). Мабуть, більше половини з цих завдань є взаємовиключними.

Таргетування інфляції, як ключовий режим кредитно-грошової політики (що випливає з законодавчо закріплених функцій Нацбанку), не тільки має бути розраховане на довгострокову перспективу, а повинно базуватися на довгостроковому досвіді низької інфляції. Якщо ми звернемося до досвіду розвинених країн, то побачимо, що ефективне досягнення цільового орієнтиру по інфляції реально тільки при стійких темпах економічного зростання. Подивимося на динаміку ВВП України за останні кілька років, щоб оцінити, наскільки стійким було у нас зростання економіки. Ось динаміка реального (обчисленого в доларах) ВВП України (рік до року):

– 2013 рік – «плюс» 4,3%;

– 2014 рік – «мінус» 28,1%;

– 2015 рік – «мінус» 31,3%;

– 2016 рік – «плюс» 2,9%.

Є передумови для зростання ВВП за підсумками 2017 року, сподіваюся, що така тенденція продовжиться і наступного року. Це створить необхідні умови для успіху в таргетуванні інфляції на найближчі роки, цілі за рівнем якої, згідно з «Основами грошово-кредитної політики на 2018 рік і середньостроковою перспективою», такі:

– грудень 2018 року – 6% (з допустимим діапазоном коливань ± 2 процентних пункти);

– грудень 2019 року – 5% (з допустимим діапазоном коливань ± 1 процентний пункт);

– грудень 2020 року – 5% (з допустимим діапазоном коливань ± 1 процентний пункт).

Як відомо, ефективне застосування інфляційного таргетування можливо за умови низьких темпів інфляції в базових галузях економіки протягом тривалого часу. Яка з цим ситуація? Не кращим чином. Зростання цін в промисловості України склало:

– в 2013 році – 14,7%

– в 2014 році – 31,7%,

– в 2015 році – 25,4%,

– в 2016 році – 35,7%.

Це не може не транслюватися (з лагом в 6-9 місяців) в споживчі ціни. Але, є підстави очікувати, що в поточному році зростання цін в промисловості буде значно нижче, ніж в попередні роки – ціни виробників за перше півріччя 2017 року зросли на 8,4%. Якщо вдасться витримати задані темпи зростання цін в промисловості і далі, це позитивно позначиться на споживчій інфляції наступного року.

Існує кілька критеріїв, у разі відповідності яким варто очікувати відчутних результатів від інфляційного таргетування в тій чи іншій країні. До таких критеріїв потрібно віднести наступні:

- інституційна і операційна незалежність Центрального банку;

- висока здатність фахівців Центробанку в плані достовірного прогнозування;

- відсутність сильної залежності економіки країни від цін на експортовану та імпортовану продукцію, вільні внутрішні ціни, вузький діапазон коливань курсу національної валюти, мінімальна доларизація економіки;

- високорозвинена і стабільна банківсько-фінансова система, здатна забезпечити ефективне функціонування трансмісійного механізму кредитно-грошової політики.

Потрібно визнати, що зараз в Україні можна говорити лише про задоволення першого критерію повністю і другого критерію в істотній мірі. Як бачите, у нас все ж таки є вагомі об'єктивні причини, що ускладнюють проведення ефективної антиінфляційної політики.

Якщо аналізувати досвід держав, які відноситься до категорії країн з ринками, що розвиваються, а Україна в їх числі, то укрупнено виявлені такі специфічні нюанси використання політики таргетування інфляції:

- Центральний банк може переглядати як показник цільового рівня інфляції, так і часовий період, протягом якого здійснюється таргетування. Це може сформувати недовіру до самої ідеї таргетування інфляції - адже якщо не в повній мірі виходить досягти мети щодо інфляції, то ЦБ теоретично може переглянути цільові показники. У багатьох країнах, що розвиваються, періодичний перегляд «таргета» по інфляції є звичною процедурою. Правда, в Україні такого поки не було;

- успішність політики інфляційного таргетування залежить не тільки від послідовності політики Центробанку, але і від довіри населення до неї. Як домогтися такої довіри щодо таргетування інфляції? Немає іншого способу, ніж протягом тривалого періоду застосовувати жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику шляхом встановлення і підтримки ключової процентної ставки на високому рівні. Але це буде гальмувати зростання економіки і збільшення зарплат, що не може сподобатися населенню;

- держави, що таргетують інфляцію, зазвичай попередньо переходять до системи плаваючого валютного курсу, значення якого на перших порах формується виключно під впливом попиту та пропозиції. Висока волатильність курсу, що виникає внаслідок цього, негативно відбивається на багатьох аспектах національної економіки (що ми бачили в 2014 році).

- в ситуації кризи таргетування інфляції може і не забезпечити фінансову стабільність держави. А за фінансової нестабільності ступінь впливу процентної ставки на інфляцію (яка є основним інструментом такого впливу) відчутно знижується.

Крім першого пункту, все інше, на жаль, негативно впливає на поточні результати антиінфляційної політики в Україні. Тому, з урахуванням всього написаного вище, я приходжу до двох висновків:

Оцінювати успіх чи неуспіх політики НБУ в питанні таргетування інфляції потрібно з урахуванням розуміння того, що є такі інфляційно-утворюючі фактори, на які Нацбанк може впливати, а є такі, на які не може.

В Україні зараз таргетування інфляції – нагадаю, ми застосовуємо цей режим всього лише другий рік –більшою мірою варто розцінювати як початковий крок з регулювання цінової динаміки, а зовсім не як фінальний акорд проведеної Нацбанком протягом тривалого часу антиінфляційної політики. Інфляція – складний, часом внутрішньо суперечливий процес, на динаміку якого заходи грошово-кредитної політики впливають зі значним відставанням.

http://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/uspishna-politika-natsbanku-1994792....