Ви є тут

Врегулювання спору за участю судді: особливості та перспективи процесу

Автор:
Ковалко Наталія
27.02.2018

Наприкінці 2017 року набули чинності довгоочікувані зміни до процесуального законодавства України, серед яких найбільш інноваційною стало запровадження процедури врегулювання спору за участю судді. В Україні це нововведення наразі перебуває на етапі свого формування та безпосереднього розвитку в практичній площині. Водночас у таких країнах, як Німеччина, Австрія, Велика Британія, США судова медіація вже досить тривалий час успішно працює, а результати практики її застосування свідчать про беззаперечну ефективність цієї процедури примирення конфліктуючих  сторін.

Актуальність цього питання також обумовлена тим, що примирювальна процедура є доволі вагомою альтернативою звичній судовій. Однак, на відміну від останньої, урегулювання спору за участю судді дозволяє сторонам віднайти взаєморозуміння, зняти зайву емоційну напругу та налагодити взаємодію з метою прийняття найбільш взаємовигідного, а не компромісного рішення.

До того ж у межах цієї процедури переговори відбуваються без звичного судового формалізму, а суддя виконує роль посередника між сторонами, який допомагає їм у вирішенні спору. Його головне завдання полягає в тому, щоб створити атмосферу довіри на цій стадії звернення до суду та встановити взаємозв'язок між сторонами та їхніми адвокатами задля розв’язання конфлікту.

Впроваджена процедура врегулювання спору за участю судді в усіх процесуальних кодексах, за винятком деяких незначних винятків, є подібною. Тому в рамках цієї статті ми будемо розглядати її на прикладі адміністративного судочинства, що регулюється положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ).

Так, відповідно до статті 184 КАСУ врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. Згідно зі статтею 180 КАСУ в підготовчому засіданні суд зобов’язаний з’ясувати, чи бажають сторони вирішити спір шляхом примирення або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді, а також за наявності згоди сторін встановити строки та порядок такого врегулювання спору. Крім того, сторони, які мають бажання скористатися цією процедурою, можуть самостійно подати відповідне клопотання, не очікуючи ініціативи від суду.

Водночас проведення врегулювання спору за участю судді в адміністративному судочинстві не допускається (ч. 2 ст. 184 КАСУ):

1) в адміністративних справах, визначених главою 11 розділу II КАСУ, за винятком справ, визначених статтею 267 КАСУ, та типових справ;

2) у випадку вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, у якій він має також вирішити питання про зупинення провадження в справі. У випадку колегіального розгляду справи врегулювання спору за участю судді проводиться суддею, який здійснював підготовку справи до розгляду.

Відповідно до КАСУ процедура врегулювання спору за участю судді проводиться протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали про її проведення. Крім того, строк проведення такої процедури продовженню не підлягає.

Формами проведення врегулювання спору за участю судді процесуальним законодавством визначено наради, які у свою чергу можуть бути спільними, що проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників і судді, та (або) закритими, що проводяться за ініціативою судді з кожною зі сторін окремо. Ініціювання останніх суддею найбільш доцільним є в тих випадках, коли між сторонами виникає надмірна емоційність, або вони зайшли в глухий кут під час проведення спільної наради, чи в судді є підозра в приховуванні однією зі сторін тієї чи іншої інформації.

На початку проведення першої спільної наради з урегулювання спору суддя має обов'язково роз’яснити сторонам мету, порядок цієї процедури, їхні права та обов’язки, з’ясувати підстави та предмет позову, підстави заперечень та роз’яснити предмет доказування з категорії спору, який розглядається. Крім того, суддя має запропонувати сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання їхнього спору. Водночас він також особисто може запропонувати сторонам та (або) їх представникам можливий шлях мирного врегулювання спору, звернути увагу на судову практику в аналогічних спорах та здійснити інші дії, спрямовані на врегулювання спору. Проте йому забороняється надавати сторонам юридичні поради, рекомендації та здійснювати оцінку доказів у справі.

Слід також зазначити, що інформація, отримана будь-якою зі сторін чи суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною. Протягом цієї процедури протокол наради не ведеться, забороняється використовувати портативні аудіотехнічні пристрої, здійснювати фото- і кінозйомку, відео- та звукозапис. Крім того, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 66 КАСУ суддя не може бути допитаний як свідок про інформацію, яка стала йому відома під час урегулювання спору за його участю.

Згідно з частиною 1 статті 188 КАСУ врегулювання спору за участю судді припиняється:

1) у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору за участю судді;

2) у разі закінчення строку врегулювання спору за участю судді;

3) за ініціативою судді в разі затягування процедури врегулювання спору будь-якою зі сторін;

4) у разі досягнення сторонами примирення та звернення до суду із заявою про примирення або звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду або в разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.

Про припинення врегулювання спору за участю судді постановляється ухвала, яка оскарженню не підлягає та в якій одночасно вирішується питання про поновлення провадження у справі. У випадку ж недосягнення сторонами примирення за наслідками проведення врегулювання спору за участю судді повторне проведення цієї процедури не допускається, а справа передається на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, установленому статтею 31 КАСУ. 
Таким чином, судова медіація як в адміністративному судочинстві, так і в інших видах судового процесу має багато переваг порівняно із загальним судовим порядком розв’язання спорів. Зокрема, для сторін це економія як часових, так і фінансових ресурсів, забезпечення вирішення справи на ранній стадії, урегулювання спору на умовах дотримання конфіденційності, можливість збереження або відновлення ділових взаємин з іншою стороною та гарантія виконання рішення у випадку проведення успішної процедури.

Зі свого боку для суддів це безумовна можливість прискорити процес розгляду справ невеликої тяжкості, а також уникнути зайвого навантаження. Водночас перспектива успішного вирішення справи мирним шляхом буде залежати від уміння судді налагодити комунікацію та встановити взаємодію зі сторонами. Для цього він має володіти основами комунікативних навичок, бути емпатичним, уміти вести бесіди, допомагаючи таким чином конфліктуючим сторонам знайти спільне рішення, яке задовольнить інтереси всіх.

Безумовно, на початку процедура врегулювання спору за участю судді може на практиці зіткнутися з певними труднощами, пов'язаними з її застосуванням. Однак це не має бути значною перепоною на шляху до впровадження в українському законодавстві дійсно прогресивного інституту – судової медіації. Існування цього механізму дозволить учасникам процесу забезпечити їхнє право на ефективний судовий захист своїх порушених інтересів, зокрема через призму примирення сторін та заохочення до взаємоповаги.

http://blog.liga.net/user/nkovalko/article/29491.aspx