Ви є тут

Як розгадати секрет багатства народів?

Автор:
Данилишин Богдан
06.07.2018

Наприкінці червня українські політики й економісти обговорювали виступ в Києві Джеймса Робінсона - одного з авторів книги «Чому одні країни багаті, а інші бідні. Походження влади, процвітання і злиднів » (в оригіналі - Why Nations Fail). У цій праці Д.Асемоглу і Дж.Робінсона представлена теорія розвитку з точки зору інституціональної економіки - школи, що розглядає економіку крізь призму впливу на неї інститутів, насамперед права власності, дотримання законів, конкуренції і політичного ладу.

Згідно із задумом Асемоглу і Робінсона, інститути поділяються на «погані», їх автори називають екстрактивними, і «хороші», які в книзі називають інклюзивними. Екстрактивні інститути по суті прирівнюються до рентної економіки - доходів від природних ресурсів, монополій, рабської праці - і олігархічної влади, відтісняє більшу частину суспільства від розподілу доходів і прийняття рішень. Інклюзивні інститути - конкурентна економіка, вільний відкритий ринок, демократична форма правління та інші позитивні характеристики, які, на думку Асемоглу і Робінсона, притаманні нинішнім багатим країнам і обраним товариствам. Зростання і процвітання пов'язані з наявністю інклюзивних інститутів (хоча, точних визначень і критеріїв в книзі не наведено). У книзі Why Nations Fail потрібно виділити два базових твердження. Перше - основна причина економічного успіху народів полягає в наявності інклюзивних інститутів. Друге - основні зміни в політичній структурі держави визначаються внутрішніми процесами (ендогенними). Однак, уважний розгляд деяких тверджень і прикладів Асемоглу і Робінсона дає привід для роздумів. Для початку поставимо питання - хіба світ чорно-білий, хіба інститути можуть бути тільки інклюзивними або екстрактивними? У реальному, не академічному світі чи не всі явища характеризуються складною змішаною структурою. Тим більше, якщо говорити про характеристику всіх інститутів, то виходить, що мова йде про узагальнення узагальнень. Отже, це той випадок, коли диявол криється в деталях. Але їх пропонують враховувати вибірково.

Книга рясніє великою кількістю історичних прикладів. Але іноді їх опис і трактування змушує засумніватися в ідеальній розстановці причин і наслідків. Зокрема, імперська форма устрою держави, очевидно, класифікується як екстрактивний інститут. Але, наприклад, велика частина успіхів Риму (Римській імперії в книзі Why Nations Fail приділяється чимало уваги) пов'язана як раз з епохою імперії, яка існувала більше чотирьох століть. Однак, твердження, що перехід до «більш екстрактивних» інститутів був наслідком переходу від республіки до імперії, це спрощення - адже перші імператори затверджувалися римськими легіонами - інститутами, що виникли в період республіки.

Серйозну увагу приділено причинам занепаду Венеціанської республіки. Його пов'язують із закріпленням вищих посад в державі за представниками знатних родин, що є явною характеристикою екстрактивних інститутів. Та й загалом свідчить про перехід від інклюзивності до екстрактивності.

Якщо ж говорити про причини успіху Венеції до того, як почалося закріплення вищих посад за знаттю, потрібно звернути увагу на чинники, які не належать до норм інклюзивного розвитку. Справа в тому, що в обмін на надання імператору, який воював від Сицилії до Криму, військового і транспортного флоту, Венеція користувалася колосальними торгово-митними пільгами. Саме на цій базі і склалася венеціанська монополія на міжнародну торгівлю, що проіснувала кілька століть. Масштабними пільгами і монополізмом складно охарактеризувати інклюзивну економіку. Наявність цих особливостей дає підстави віднести Венецію ні до інклюзивних (автори книги Why Nations Fail визнають її такою в період розквіту), а саме до рентних товариств.

Ще одне важливе питання, яке мало б знайти в книзі більш різнобічного відображення - прямий взаємозв'язок між інклюзивними інститутами і динамікою індустріалізації країн. Але є як приклади, що підтверджують цю тезу авторів, так і контрприклади. В період проведення прискореної успішної індустріалізації такі країни, як Південна Корея, Китай, Сінгапур дуже складно вважати державами з інклюзивними інститутами. З іншого боку, Аргентина, Бразилія та Уругвай тривалий час мають демократичні інститути, але це не призвело ні до технологічного зростання в цих країнах, ні до суттєвого підвищення рівня життя населення. Виходить, що наявність інклюзивних інститутів і демократичного устрою аж ніяк не забезпечують стабільного якісного економічного зростання.

Які висновки слід зробити з цих акуратних уточнень до аргументів і положень, наданих авторами книги Why Nations Fail? Економіка, політологія, соціологія не є природничими науками. Повторити експеримент і прояснити, чи є інклюзивні інститути обов'язковою складовою успіху держави, неможливо. Ілюстрація - це не закономірність. Тому рецепти, сформульовані з висновків, навіть зроблених на основі масштабних і ретельно проаналізованих спостережень, наприклад як в книзі Why Nations Fail, зовсім не обов'язково гарантують успіх. Секрет багатства народів на науковій основі повною мірою поки не розгаданий. Асемоглу та Робінсон гідні поваги за спробу це зробити. Але пов'язувати багатство нації в першу чергу з якістю інститутів - занадто сміливо.

Потрібно подивитися і на іншу сторону медалі. Логічно припустити, що приїзд в Україну одного з авторів книги Why Nations Fail і організація його лекції і зустрічі з політичними лідерами носили не лише просвітницький характер. Все частіше звучать думки, в яких пропонується спиратися саме на висновки прихильників інституціональної економіки при реформуванні українського суспільства і економіки. Але тут є деякі застереження.

По-перше, як би привабливо не звучали ідеї інституціалістів (які я абсолютно не маю наміру відкидати повною мірою), далеко не все гладко в їх методологічному підході і доказовій базі. Отже, практичні результати використання теорії інституціалізму далеко не повністю передбачувані.

По-друге, хіба можуть бути однаковими рецепти, зокрема щодо розвитку інститутів для різних країн? Візьмемо, наприклад нашу країну і Нігерію, які посідають сусідні позиції в рейтингу держав за номінальним ВВП на душу населення в 2017 році (за даними МВФ) і розглянемо їх в історичній ретроспективі. З одного боку - Україна в 1960-1980-ті роки (в складі УРСР) була однією з високо розвинених в технологічному плані держав світу. З іншого боку - Нігерія, економіка якої в той же період базувалася на видобутку і переробці олов'яної руди і нафти. Очевидно, що економічні та соціокультурні особливості двох країн, України та Нігерії, а також передісторія їх розвитку настільки відрізняються, що не просто однакових, а навіть схожих рецептів з розвитку інститутів в них бути не може.

По-третє, для того, щоб продемонструвати можливі неоднозначні наслідки застосування інституціональної теорії, згадаю історію, розказану Нобелівським лауреатом Д.Канеманом. Одного разу він зустрівся з директором великої фінансової корпорації, який вклав кілька десятків мільйонів доларів в акції Ford. Канеман поцікавився, чому той так вчинив. Директор фінансової корпорації відповів, що недавно побував на автомобільній виставці і машини цієї компанії йому сподобалася. «Які у них автомобілі!» - захоплено повторював він як пояснення. Тобто, він керувався внутрішнім відчуттям, але не ставив собі запитання, які інвестор вважав би найважливішими - «Яке відношення ринкової вартості акції Ford до річного прибутку, отриманого на акцію? Які прогнози аналітиків по динаміці акцій компанії Ford?». Але директору сподобалися автомобілі, сподобалася компанія, сподобалася думка придбати її акції. Так і в нашому випадку – чи ставимо ми собі правильні запитання або діємо виходячи з короткочасного захоплення привабливою теорією?

Нарешті, потрібно брати до уваги час, необхідний на формування інститутів. Якщо дивитися на досвід Великобританії, США, провідних країн Європи, то на це знадобилося кілька століть. Звичайно, умовне «колесо історії» зараз крутиться ще швидше. Але все одно, якщо ми будемо ставити головний акцент в реформуванні українського суспільства і економіки на формуванні відповідних інститутів, я не впевнений, що наші внуки встигнуть скуштувати плоди цього тривалого процесу. Робота над створенням інклюзивних інститутів повинна вестися, однак, посилений акцент ми мусимо робити на реіндустріалізації економіки відповідно до вимог третьої і четвертої промислових революцій.

На завершення приверну увагу до однієї важливої тези з праці Why Nations Fail. Відповідно до думки Асемоглу і Робінсона, домагаються успіху держави, еліти яких можуть залучати до процесів соціально-економічних змін максимально широкі верстви суспільства. У мерітократичному світі залучення суспільства до процесу економічного розвитку країни здатне принести позитивний результат. Подивимося, як це будуть враховувати вітчизняні практикуючі політики. Причому, враховувати не лише у передвиборних кампаніях (тут враховувати будуть - не сумніваюся), але і в поствиборчий період.

https://lb.ua/blog/bogdan_danylysyn/401892_yak_rozgadati_sekret_bagatstv...