Ви є тут

Як Україні стати конкурентоспроможною

Автор:
Данилишин Богдан
30.10.2018

Сприйнятливість українського бізнесу до інновацій технологічного характеру залишається низькою. Що заважає?

Нещодавно опублікували рейтинг глобальної конкурентоспроможності від Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) за 2018 рік. Україна втратила дві позиції порівняно з минулим роком і тепер посідає 83 місце зі 140. У розрізі окремих індикаторів наша країна серйозно поліпшила свої позиції за такими показниками, як ринок товарів (на 28 позицій), інфраструктура (на 21) і ринок праці (на 20). Найсильніше ми впали за показниками макроекономічної ситуації (на 10 позицій), і охорони здоров’я (на 41 позицію), хоча на останній могла позначитися зміна методології – в цьому році розділили «освіту» і «медицину». Глобальний рейтинг конкурентоспроможності від ВЕФ – це орієнтир, що вказує, якою мірою країна здатна забезпечити стабільне зростання економіки і високий рівень життя населення. Аналіз показників може допомогти національній економіці ліквідувати існуючі проблеми та відставання, ставши на шлях сталого розвитку.

Та як на мене, у випадку з Україною є ще кілька важливих факторів, які хоч і виглядають не такими глобальними, як індикатори рейтингу від ВЕФ, та не менше визначають конкурентоспроможність економіки.

Під конкурентоспроможністю країни розуміється здатність її економіки завойовувати, утримувати і розширювати певні сегменти на світових ринках, брати участь в міжнародній торгівлі, виробляючи продукцію, що відповідає світовим зразкам, і отримувати від цього прибуток, який буде реінвестуватися в економічний розвиток. Яка головна умова конкурентоспроможності економіки України? Така, як і для будь-якої країни або компанії. Просто і коротко її описав один з кращих світових фахівців у галузі конкуренції Майкл Портер – створювати цінності для цільової групи споживачів, яка  обов’язково захоче їх придбати. Якщо вийде, завоювання ринків і фінансовий успіх гарантовано. Що маємо з цим в Україні?

Перша проблема. Всі навколо говорять, що нашій країні потрібні інвестиції. А перешкоджають їм, мовляв, проблеми з правами власності, корупція, недоліки роботи судової системи тощо. Та уявімо, що все це вдалося побороти. Чи потечуть бурхливим потоком в Україну інвестиції? Не певен. Інвестори бажають вкладати гроші в підприємства, які відповідають сучасній технологічній парадигмі, а таких в країні небагато.

У першій половині XX століття шведські економісти Елі Хекшер і Бертіл Оліна сформулювали теорію співвідношення факторів виробництва. Їхня теорема говорить:

країна експортує товари, у виробництві яких найбільш ефективно використані її надлишкові фактори та імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва. Якщо подивитися крізь призму цієї теореми на українську структуру експорту та імпорту, все стане ясно. З одного боку, ми маємо надлишок деяких природних ресурсів, а тому експортуємо продукцію низьких переділів з малою доданою вартістю – сільгосптовари, продукція чорної металургії та хімічної промисловості. При цьому України взагалі немає в рейтингу ОЕСР за питомою вагою високотехнологічної галузі в ВВП. Як і немає в рейтингу Всесвітнього банку за часткою високотехнологічної продукції в експорті. З іншого боку, є недоліки в промисловому обладнанні, яке необхідно для модернізації економіки і яке ми імпортуємо. А також у споживчих товарах і побутовій техніці, які звідки ми тільки не ввозимо, та всередині країни налагодити масове виробництво поки не виходить. А особливо тривожить, що машинобудівна галузь, яка є основною для країн-лідерів у сфері високих технологій, у нас по суті більше не розвивається. У структурі українського машинобудування переважають металомісткі підгалузі, а розвиток наукомістких – слабкий. Продукція має високий рівень матеріало- та енергоємності, звідки і висока собівартість. Мінімально присутній ряд високотехнологічних підгалузей, що визначають експортні позиції машинобудування в розвинених країнах: IT-індустрія, виробництво складної медичної техніки та наукових приладів.

Друга проблема. Треба працювати на випередження. Американський математик і економіст Ігор Ансофф говорив: «Щоб протистояти середовищу, складність і швидкість змін у фірмі повинна відповідати складності та швидкості змін у зовнішньому середовищі». Як з цим у вітчизняних компаній? Позитивні приклади є, та в цілому справи йдуть не дуже добре. Сприйнятливість бізнесу до інновацій технологічного характеру в Україні залишається низькою. Частка високотехнологічної продукції в загальному обсязі випуску в 2016 та 2017 роках становила 1,4 і 1,5% відповідно. Це значно нижче навіть за показники країн Східної Європи. Наукоємність ВВП України коливається в межах 0,3-0,5%. У 2017 році на науково-дослідний напрямок в Україні витратили 0,3% ВВП. Це на порядок менше, ніж в країнах-лідерах. Приміром, ізраїльські компанії витрачають 4,4% ВВП, американські – 3%. У країнах, що розвиваються, – в середньому 1,5-2%.  Що робити? По-перше, стимулювати ріст витрат компаній на науку. В тому числі, стимулювати податками. По-друге, реінжиніринг бізнес-процесів. Простіше кажучи, відмовитись від застарілих підходів і почати все з нуля. Новий підхід до організації бізнесу – це вже інновація.

Третя проблема. Припустимо, українські компанії наростили витрати на науку, дослідження були успішними, і в країні почали виробляти сучасну продукцію. Та її ще потрібно вміти просувати на ринки. І на цьому мало акцентують увагу. А даремно.

Інноваційний продукт може «провалитися», якщо не буде належної підготовки споживача і адекватної стратегії виведення на ринок. То як бути?

Світовий досвід говорить про те, що стадії проектування, розробки, виробництва і маркетингу повинні здійснюватися одночасно і паралельно. Це – основа інтерактивної бізнес-моделі. 

Четверта проблема. Щоб зусилля зі створення і виведення на ринки інноваційних продуктів увінчались успіхом, треба охопити ще більше аспектів. Приміром, необхідна система промислового інжинірингу, що включає в себе весь життєвий цикл продукту: від ідеї, розробки дослідного зразка, впровадження у виробництво, технологічного оснащення  до маркетингу, поставок, сервісного обслуговування та подальшої утилізації.

П’ята проблема. Кажуть, що українські підприємства повинні більш активно включатися в ланцюжки кооперації з великими іноземними компаніями. Що ж заважає? Наші виробники стануть привабливими тоді, коли почнуть демонструвати ріст ефективності менеджменту та продуктивності праці. Добре, що програми та методології управління, засновані на загальновідомих методах ефективного менеджменту, є у відкритому доступі. Треба лише добре постаратись.

Гаразд, тоді в яких сферах мусять зосередити свої зусилля українські підприємства? Найбільш перспективним є виробляти те, що створює новий ринок, – так колишні лідери втратять свою ринкову владу. Зробити це можна лише шляхом підривних інновацій. У нас сильна школа фізиків, динамічний розвиток IT – розвиток самих цих галузей знаменує перехід світової економіки до шостого технологічного укладу.    

https://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/jak-ukrajini-stati-konkurentospromo...