Ви є тут

Знайти свою нішу. У чому проблема української економіки

Автор:
Данилишин Богдан
26.09.2017

Найбільшу вигоду приносить виробництво високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю.

Нещодавно Рада НБУ затвердила основи грошово-кредитної політики на 2018 рік. І я хотів би поділитися думками, які не полишали мене під час підготовки цього документа.

Так склалося, що, на жаль, українці в основному відчувають хід третьої і четвертої промислових революцій як споживачі високотехнологічної продукції, масовий і рентабельний випуск якої став можливим завдяки запаморочливим інноваційно-технологічним трансформаціям в інших країнах. Але самі українці не є активними учасниками виробництва такої продукції, як це було в період другої промислової революції. Чому? Значною мірою тому, що ми поки що докладаємо недостатньо зусиль для того, щоб піти від експортно-сировинної моделі економіки, що  хаотично склалася в Україні, яка через тенденцію зниження цін на сировину (наприклад, низхідна тенденція в динаміці цін на сільгоспкультури і продовольство спостерігалася протягом всього ХX століття), є абсолютно безперспективною.

Практика показує, що залежність тієї чи іншої держави від експорту сировини і напівфабрикатів, як правило, утримує країну на невисокому рівні економічного розвитку і не надає перспектив для вдалого вписування в міжнародний поділ праці. В історії було чимало країн, які могли на деякий час забезпечити зростання економіки і порівняно непоганий рівень добробуту населення, продаючи ресурси і продукцію з низькою часткою доданої вартістю індустріально більш розвиненим державам. Аргентина продавала вовну і яловичину, Замбія – мідь, Мексика і Нігерія – масло, Куба – цукор. Всі ці держави зараз не можуть похвалитися статусом розвинених.

На жаль, і Україна стоїть в цьому ряду, нехай ми продаємо не так вже й багато зовсім необробленої сировини. Але під час активного розвитку адитивного виробництва і біотехнологій небезпечно для свого майбутнього зосереджуватися на експорті кукурудзи, чавуну або калійної солі. Пора усвідомити – сучасні індустріальні тенденції беззастережно вказують на те, що Україна не зможе процвітати, експлуатуючи свої природні ресурси, будь то наш унікальний чорнозем чи поклади залізорудної сировини. Нещадна експлуатація природних ресурсів і упор на дешеву робочу силу – шлях до остаточного скочування в третій світ.

Експорт сировини і напівфабрикатів, а саме на цьому зараз базується економіка нашої країни, не дозволяє знайти траєкторію для економічного зростання з сучасного інноваційного типу. Вирощування кукурудзи чи пшениці, виробництво і продаж на зовнішніх ринках мінеральних добрив або арматури не вимагає висококваліфікованої робочої сили, не створює спонукальних мотивів для серйозного технологічного прогресу. Гірше того, в нашому випадку дешева робоча сила включає в себе і висококваліфікованих фахівців, зарплати яких неадекватні їх професійним навичкам і творчому потенціалу. Це веде до масової еміграції таких фахівців з України. Ситуація ускладнюється ще й слабким розвитком обробних галузей, а також неухильним старінням основних фондів, велика частина яких дісталася нам у спадок ще від СРСР.

При цьому потрібно усвідомлювати – ніхто не чекає нас на світовому ринку з розпростертими обіймами. До того ж спосіб участі в міжнародному поділі праці дуже консервативна річ. Фактично, міжнародний поділ праці – наднаціональна система, якій немає діла до того, що відбувається всередині національної економіки. І якщо інші учасники міжнародного поділу праці звикли до того місця, яке та чи інша країна в ньому займає, то вони будуть раді саме цій ролі і цьому місцю. Ви думаєте, що наших торгових партнерів не влаштовує той факт, що нинішнє місце України в міжнародному поділі праці – експорт сільськогосподарської сировини, металургійної та хімічної продукції низьких переділів? Цілком влаштовує, хай про це вони найчастіше воліють мовчати (не всі такі відверті, як один колишній посол США в Україні). Але нас-то це категорично не може влаштовувати.

Якщо ми хочемо запропонувати щось своє на світовому ринку, то ми ризикуємо викликати певне невдоволення тих, хто цим вже торгує. Але, як писав історик економіки Еббот Ашер, для промислових революцій завжди були характерні нововведення, що  постійно виникають. Якщо ми зможемо створювати артефакти, що відповідають вимогам сучасного індустріального укладу, або завдяки новим способам організації виробництва налагодимо випуск продукції, аналогічної звичним в світі зразкам, але з більш низькою собівартістю і ціною, то її будуть купувати на міжнародному ринку. І створення такої продукції – нової, інноваційної – буде знаходитися поза нинішнього місця і способу участі України в міжнародному поділі праці, які нас категорично не влаштовує. А для того, щоб наша країна могла створювати сучасну високотехнологічну продукцію, ми повинні формувати не тільки достатню економічну мотивацію, не тільки мати відповідну політичну волю, ми повинні сприяти створенню передумов для нового місця України в міжнародному поділі праці, зокрема й методами грошово-кредитної політики, які знаходяться в сфері компетенції Національного банку.

До речі, з цих же міркувань зрозуміло, чому на етапі формування нових технологічних укладів так важливо захищати свій національний ринок, якщо він ємний і платоспроможний. А якщо він не такий, то потрібно створювати передумови для зростання його платоспроможності та ємності.

Ми зобов'язані не тільки розуміти, що реальний приріст вартості і доходів, підвищення добробуту громадян спостерігається не в тих країнах, які продають на зовнішньому ринку сировину і напівфабрикати, а в тих державах, де це сировина обробляють, перетворюючи на продукцію з високою часткою доданої вартості. Ми повинні не тільки розуміти, що найбільшу вигоду приносить створення сучасної високотехнологічної продукції. Переконаний, що ми розуміємо: потенціал експортно-сировинного розвитку економіки України вичерпаний. Це аксіома. Але ми повинні, нарешті, перейти до дій, заснованих на розумінні всього написаного вище.

Тому в остаточному варіанті основ грошово-кредитної політики увага приділяється створенню Нацбанком умов для кредитної підтримки економічного зростання. Один із запропонованих методів – можливість проведення тендерів рефінансування з плаваючою процентною ставкою. Проведені на прозорій основі, з дотриманням принципів цільового призначення, такі тендери дозволять банкам активно кредитувати підприємства реального сектора економіки. Вважаю, що в міру розробки механізмів тендерів необхідно зробити особливий акцент на кредитне співробітництво наших банків з підприємствами, орієнтованими на виробництво сучасної високотехнологічної продукції, сформувати передумови для того, щоб банкам було вигідно співпрацювати саме з представниками інноваційних галузей економіки. Це створюватиме передумови для трансформації економіки України – від експортно-сировинної її орієнтації до високотехнологічної сучасної економіки, заснованої на якісних інженерно-технічних знаннях.

В  рейтингу Bloomberg Innovation Index-2017 наша країна займає четверте місце в світі за ефективністю системи освіти для впровадження інновацій, двадцять сьоме місце в світі за патентною активністю. То чи варто нам сумувати?

Світова економіка переходить в нову промислову парадигму – парадигму економного споживання і адитивного виробництва, альтернативної енергетики та економії ресурсів, що матиме наслідком зниження цін на сировину. Україна зобов'язана вписуватися в цю парадигму. В українців, що мають інженерні школи світового рівня в ряді важливих напрямів, якій стануть ключовими факторами успіху, є достатні шанси зайняти гідне місце в новому світовому розподілі праці, увійшовши в число лідерів сучасного промислового світу.

http://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/znajti-svoju-nishu-u-chomu-problema-...