Блоги

Питання про те, чи отримає Україна черговий транш кредиту МВФ, посідає перші рядки у вітчизняному економічному дискурсі. Мене також дуже часто запитують про це журналісти та експерти. І питання дійсно важливе, бо продовження кредитування з боку МВФ сприятиме збереженню макроекономічної та макрофінансової стабільності в Україні, знизить ризики коливань курсу гривні, полегшить повернення зовнішніх боргів. Однак, це не вирішить структурні проблеми економіки нашої країни, не зупинить її деіндустріалізацію. Співпраця з МВФ – це вікно можливостей, наш "пропуск" в глобалізований світ. Але життя – це розвиток, а не підтримка життєдіяльності.

У недавній колонці я оцінював поточні тенденції на ринку робочої сили. Сьогодні хочу зупинитися на темі революційних змін, які можуть очікувати ринок праці в усьому світі в найближчі кілька десятиліть, а також поміркувати про те, які проблеми можуть внаслідок цього виникнути і як їх долати.

Наприкінці червня українські політики й економісти обговорювали виступ в Києві Джеймса Робінсона - одного з авторів книги «Чому одні країни багаті, а інші бідні. Походження влади, процвітання і злиднів » (в оригіналі - Why Nations Fail). У цій праці Д.Асемоглу і Дж.Робінсона представлена теорія розвитку з точки зору інституціональної економіки - школи, що розглядає економіку крізь призму впливу на неї інститутів, насамперед права власності, дотримання законів, конкуренції і політичного ладу.

Якщо не буде успішною економічна політика – не будуть успішними й інші реформістські заходи.