Ви є тут

Про ефективність рішень, які не приймаються

08.04.2016

Практично щоденно з екранів телевізорів громадян інформують про звільнення від російського газового ярма та заміну постачальників цього ресурсу на європейських.

І наче все правильно. По-перше, купувати в агресора ресурс, тим самим поповнюючи його воєнний бюджет, як мінімум, не етично, по-друге, – дорого.

Разом з тим, пошук інформації про заходи, які здійснюються для досягнення нашої енергонезалежності за рахунок внутрішніх ресурсів, успіху не матиме.   

Хтось може сказати, що в країни не вистачає для цього ресурсів. Але факти свідчать, що бракує чогось іншого.

Ще в далекому 2012 році, зовсім за інших політичних персоналій, між Державним банком розвитку Китаю та НАК «Нафтогаз України» була укладена Генеральна кредитна угода, яка передбачала залучення 3,656 млрд. дол. США для реалізації Програми заміщення імпортного природного газу вітчизняним вугіллям.

Метою програми було впровадження в Україні проекту із здійснення газифікації вітчизняного вугілля газових марок Г та ДГ  й отримання синтез-газу, що фактично означало створення у нас нової сучасної галузі – вуглехімії.

У подальшому отриманий синтез-газ ми могли б застосовувати для отримання тепла та використовувати його як сировину для виробництва аміаку або моторних палив. Це дало б можливість замістити близько 4 млрд. куб. м природнього газу.

Фінансування Програми мало розпочатись через 5-6 місяців після підписання Угоди.

З того моменту минуло вже більше 3 років, а ми так і не спромоглися скористатися можливістю запустити цей Проект.

Варто зазначити, що українська сторона від самого початку порушувала взяті на себе зобов’язання та домовленості з реалізації кредитної Угоди, як за термінами, так і по суті.

Вчинялися спроби ревізувати положення Угоди, хибно тлумачити їх в частині необхідності переорієнтації коштів Угоди на інші цілі. Було бажання змінити мету кредиту (замість газифікації вугілля провести закупівлю індивідуальних котлів, бурових вишок, газових лічильників тощо), що призвело б до необхідності проведення нової процедури одержання кредиту.

У кінці кінців було вирішено розмістити установки для отримання синтез-газу на підприємствах-виробниках мінеральних добрив – Горлівському «Стиролі» та ПАТ «Одеський припортовий завод». Війна на Донбасі перешкодила будівництву на «Стиролі».

Подальша боротьба точилась навколо ідеї будівництва установок на базі ПАТ «Одеський припортовий завод». Хоча це місце від самого початку було непродуманим, оскільки завод розташований в курортній зоні і за 700 км від покладів необхідного вугілля. Крім того, для того щоб вмонтувати установку в агрегат аміаку необхідно замінити більшу частину технологічної схеми ефективно працюючого заводу та демонтувати майже 40% його обладнання.

Не можна стверджувати, що геть нічого не зроблено для вирішення цього важливого для економіки держави проекту.

Найголовніше – створено дочірню компанію НАК «Нафтогаз України» – ДП «Вуглесинтезгаз України», що має розкішний офіс на Хрещатику та цілий штат працівників, однак жодної раціональної ідеї, як у рамках договору дійсно знайти заміну 4 млрд. м3 імпортного природного газу, використовуючи високосірчане вугілля, яке з 2017 року забороняється спалювати на ТЕЦ згідно з положеннями Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Про зрив виконання договору керівництво держави інформують і посол України в КНР п. Дьомін О.О, і перший заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України п. Мартиненков І.М., і голова Служби безпеки України п. Грицак В.С., а віз і нині там.

За той період, що наші діячі мудрували, китайські фахівці, виконуючи умови аналогічного контракту, у В’єтнамі збудували і вивели на проектну потужність виробництво мінеральних добрив з синтез-газу на базі місцевого вугілля.

Для того, щоб все це зрозуміти, було втрачено багато часу на наради, бюрократичну переписку і тому подібне. Нарешті, коли припортовий завод вирішили приватизувати, його перестали розглядати, як майданчик для реалізації Проекту.

Але увесь цей втрачений час існувала (і поки ще лишається) альтернатива – реалізувати варіант будівництва установки для газифікації вугілля і виробництва аміаку на основі синтез-газу в районі видобутку вугілля з високим вмістом сірки.

Таким місцем міг би стати Львівсько-Волинський вугільний басейн. Цей варіант втілення Проекту може дозволити забезпечити стійку переробку вугілля, яке не користується стабільним попитом. Крім того, це дозволило б створити нові робочі місця, гарантувати постійну роботу шахтарям та провести таку потрібну модернізацію шахт.

Другою точкою реалізації Проекту міг би бути Павлоградський вугільний басейн. А у разі більш ретельного прорахунку із залученням фахівців хімічної та вугільної галузей є висока вірогідність здійснити два проекти в рамках одного контракту: 1) вугілля → синтез-газ → мінеральні добрива; 2) вугілля → синтез-газ → моторне паливо (дизельне паливо, бензин, гас авіаційний).

Ми згаяли роки, але ще маємо в запасі 3 місяці до завершення терміну дії Угоди (26.06.2016р.).

Від істотної активізації підготовчих робіт у цьому напрямі залежить, чи зможемо ми скористатися можливістю посилення енергетичної безпеки держави.

То скільки ж іще треба шахтарям перекривати дороги, щоб урядовці усвідомили свою відповідальність за долю держави?

 

Автор: Олексій Голубов 
Член Економічного дискусійного клубу, Президент Союзу хіміків України.