Ви є тут

Рекомендації Економічного дискусійного клубу до проекту податкової реформи, запропонованої Міністерством фінансів України

30.09.2015

У серпні − вересні 2015 року на сайті Мінфіну були оприлюднені презентаційні версії концепції податкової реформи. Проаналізувавши представлені матеріали члени Економічного дискусійного клубу дійшли до висновку, що запропоновані зміни є намаганням дещо удосконалити існуюче податкове законодавство, у той час, коли економічна ситуація вимагає створення принципово нової податкової системи.

Першим кроком до такої податкової реформи має стати визначення граничного розміру вилучень, який є не лише безпечним для економіки в конкретних умовах, але й дозволить їй зростати швидкими темпами та конкурувати з іншими. А вже від цього рівня мають розраховуватися база і  ставки податків.

Довідково: за оцінками експертів, загальна сума вилучень з економіки до зведеного бюджету та державних цільових фондів складає від 40 до 50 відсотків ВВП. Жодна економіка в умовах тривалого спаду не може нормально працювати (а тим більше – модернізуватись і розвиватися), коли з неї намагаються  вилучити половину її ресурсу.

Другим кроком, який має забезпечити ефективність податкової системи, є визначення точок контролю, що будуть застосовуватися в її оновленому варіанті. Для цього слід проаналізувати всю економічну систему держави, та визначити ті ключові точки, в яких збирання податків є найбільш ефективним і не обтяжливим для бізнесу. Саме ця робота дозволить визначити оптимальний перелік податків, який буде зрозумілим як для тих, хто контролює сплату податків, так і тих, хто їх безпосередньо сплачує.

Отже, вважаємо, що головне завдання для реформи податкової системи – це розуміння її не як самостійної і самодостатньої системи, а як підсистеми у загальній системі державного економічного управління.

Крім концептуальних рекомендацій, надаємо зауваження та пропозиції до положень, презентованої Мінфіном реформи:

1. Запропонована модель оподаткування доходів фізичних осіб  (ПДФО) та єдиного соціального внеску (ЄСВ) не відповідає загальній європейській практиці, а саме:

а) передбачається запровадити лінійну модель ПДФО з єдиною ставкою 20%, замість диференційованої, яка застосовується в Європі. Тобто, фактично на 5% підвищиться ставка ПДФО для основної частини працівників із заробітною платою до 13 тис. грн. на місяць;

б) пропонується встановити 20% ЄСВ із фонду оплати праці роботодавця та скасувати 3,6% ЄСВ з найманого працівника. У більшості країн Європи ставки ЄСВ із роботодавця і найманого працівника приблизно однакові. Слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства, у 2016 році для сплати ЄСВ з фонду оплати праці передбачено, при виконані роботодавцем умов щодо збільшення оплати праці працівників, застосування понижуючого коефіцієнта 0,4, що фактично дозволить зменшити внесок до 14,6%. Тобто, Мінфін пропонує не знизити, а навпаки – підвищити ставку ЄСВ з фонду оплати праці;

в) з 2018 року передбачається застосовувати лише єдиний податковий платіж у розмірі 20% замість двох: ПДФО – 20% та ЄСВ – 20%. Слід мати на увазі, що відповідно до чинного бюджетного законодавства ПДФО розмежовується між рівнями бюджетів (25% − держбюджет; 15% −  обласний бюджет; 60% − бюджет громади). Об’єднання ПДФО і ЄСВ призведе до розбалансування місцевих бюджетів та поставить під загрозу адмінреформу, оскільки будуть відсутні стимули для об’єднання задля отримання ресурсу (60% ПДФО).

2. На сьогодні Пенсійний фонд України залишається дефіцитним, трансферт із Державного бюджету України у 2015 році складає майже 77 млрд. гривень. Можна прогнозувати, що внаслідок зменшення надходжень від ЄСВ, принаймні у перші два роки, погіршиться ситуація із дефіцитністю Пенсійного фонду (на 50-70 млрд. грн. щорічно).

3. Зберігатиметься соціальна несправедливість, а саме:

ставка ПДФО зросте до 20%, а оподаткування дивідендів збережено на рівні 5%;

знижується рента за видобуток газу для комерційних потреб (з 55% до 29%; та з 28% до 14%), а для потреб населення залишається на рівні 70%.

4. Передбачається анулювати спеціальний режим оподаткування ПДВ сільськогосподарських товаровиробників. Слід зауважити, що в останні роки сільське господарство є опорою української економіки та забезпечує надходження валюти за рахунок експорту. Крім того, акумулювання коштів ПДВ на спецрахунках є основним видом державної підтримки агарного сектора (у 2014 році за рахунок пільг з ПДВ сільгоспвиробники отримали 19 млрд. грн., у 2015 році, внаслідок девальвації гривні, сума може бути набагато більшою). Тому, відміна спец режиму повинна розглядатися одночасно із збільшенням прямого бюджетного фінансування аграрної галузі.  Особливої актуальності це питання набуває у контексті розвитку всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, де зберігається високий рівень дотування фермерів (понад 400 євро на гектар).

5. Запропоноване збільшення ПДВ на лікарські засоби з 7 до 20% призведе до додаткового вилучення із гаманців населення 9,8 млрд. гривень, що  потребує компенсаторних заходів у вигляді адресної підтримки.

6. Задеклароване наближення акцизів до рівня ЄС повинно бути співставне з ростом доходів населення, оскільки провокуватиме подальшу «тінізацію» ринків алкогольної продукції, тютюнових виробів, нафтопродуктів.

Наприклад, якщо наблизити ставки акцизів на нафтопродукти до європейського рівня, тобто підвищити втричі, то роздрібна ціна палива досягне рівня 2 доларів США за 1 літр, тобто зросте вдвічі.

7. Документ доцільно доповнити заходами щодо детінізації та деофшоризації економіки.

8. Доцільно передбачити норми щодо державних гарантій автоматичного відшкодування ПДВ,  відповідальності держави за неповернення ПДВ; зобов’язати фіскальні органи оприлюднювати переліки компаній, які отримують відшкодування ПДВ в автоматичному режимі, не отримують відшкодування ПДВ тощо. Доцільно розробити прозорі критерії для тих суб’єктів господарювання, яким ПДВ повертатиметься першочергово.

9. Мінфін пропонує передумовою для оскарження податкових нарахувань до ДФС та в суді визначити банківську гарантію/депозит. Ураховуючи, що за статистикою 98% рішень щодо оскарження нарахувань в суді приймались на користь платників податків, виходить, що держава створює нові штучні бар’єри для захисту прав платників податків і відволікання їх коштів.

10. Запропонована «податкова реформа» не узгоджується  із процесом підготовки Державного бюджету на 2016 рік. Схвалений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 558, прогноз основних макроекономічних показників на 2016 – 2019 рік не враховує запропонованих Мінфіном змін у податковому законодавстві.

11. За оцінками самого Мінфіну, пропонована «реформа» призведе до розбалансування бюджету на 23,3 млрд. грн., а разом із іншими невирішеними проблемними питаннями втрати бюджету оцінюються у 135 млрд. гривень. Натомість, у якості  ресурсів для компенсації втрат бюджету наводяться  гасла щодо детінізації економіки, які не підкріплені конкретними заходами та необхідними розрахунками. 

Проаналізувавши викладене вище, Економічний дискусійний клуб дійшов висновку, що запропонована Мінфіном «податкова реформа» не може бути підтримана та потребує ретельного професійного доопрацювання у форматі відкритого та публічного діалогу із суспільством. З цією метою пропонуємо оприлюднити на сайті Мінфіну графік проведення консультацій, круглих столів, обговорень тощо. Також з метою налагодження ефективної взаємодії з громадськістю та бізнесом пропонуємо негайно винести концепцію податкової реформи на обговорення громадських рад, які працюють при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, Міністерстві фінансів України та Державній фіскальній службі України, а результати розгляду  оприлюднити на сайтах відповідних міністерств та відомств.

Одночасно Економічний дискусійний клуб пропонує такі напрями податкової реформи:

1. Привести обсяг податкових вилучень у відповідність із реальними можливостями економіки. На думку експертів Клубу, цей рівень не повинен перевищувати 40% ВВП (разом із платежами до державних соціальних фондів). Держава не повинна встановлювати вимоги до платників податків у вигляді зобов’язання сплатити певний обсяг податків, потрібний для наповнення бюджету, а  навчитися сприймати податкові ставки, як свої власні зобов’язання не вимагати як від підприємців, так і від пересічних громадян платити більше, ніж встановлено законом. Наявний нині обсяг переплат податків та невідшкодованого ПДВ свідчать, що держава досі неготова сприймати бізнес як рівноправного партнера, щодо якого у держави є не тільки права, але і зобов’язання.

2. Реформа податкової системи має бути радикальною у тому сенсі, що вона має передбачати  докорінний перегляд усієї діючої податкової системи та принципів її функціонування По-новому мають бути визначені  точки податкового контролю зі зміщенням оподаткування з виробничих витрат (зокрема, оподаткування витрат на найману працю), та джерел формування інвестиційного ресурсу (зокрема, прибутку підприємств, який в умовах фактично відсутнього кредитування стає головним джерелом інвестицій), у бік оподаткування споживання. Навіть сьогодні податки на попит (акцизи та ПДВ) сумарно дають більше 50% надходжень до державного бюджету. За умови належної реформи оподаткування споживання, держава зможе оптимізувати систему податкового контролю (оскільки споживчий попит є тією точкою, де сходяться як легальні, так і тіньові товарні та фінансові потоки), скоротити кількість працівників фіскальної служби, та зменшити адміністративне навантаження на бізнес. Це також дасть змогу не збільшувати податкове навантаження на середній клас, як це робиться сьогодні.

3. Держава має забезпечити ліквідацію боргу з відшкодування ПДВ, та не допускати його накопичення у майбутньому, тим більше, що відповідні умови для цього на сьогодні існують.

Несвоєчасне відшкодування ПДВ (або взагалі його невідшкодування), яке існує сьогодні через прийняття Державною фіскальною службою і Мінфіном індивідуальних рішень за кожним випадком відшкодування ПДВ є однією з основних перешкод для розвитку вітчизняного експорту, приходу в Україну іноземних інвесторів та розширення внутрішнього інвестування у реальний сектор економіки, а також утворює сприятливе поживне середовище для масштабної корупції на усіх ланках державної влади. До цього часу потреба в існуванні процедури відшкодування ПДВ шляхом прийняття індивідуальних рішень пояснювалась тим фактом, що існував значний ризик відшкодування податкового кредиту, який не був оплачений постачальником.

Проте, зміни до Податкового кодексу України запроваджують систему електронного адміністрування ПДВ (далі СЕА ПДВ), що передбачає, зокрема, процедуру депонування коштів платників податків на рахунках у Державній казначейській службі України, завдяки чому усувається ризик несплати податку постачальником, при одночасному формуванні податкового кредиту покупцем. Тобто, ліквідовано головну перешкоду для запровадження в Україні системи автоматичного і безумовного відшкодування ПДВ.

Запровадження системи автоматичного відшкодування розблокує інвестиційну діяльність, радикально зменшить можливості для корупційних проявів у сфері адміністрування ПДВ, продемонструє широкому колу підприємців реальні позитивні зміни, що відбуваються в результаті проведення в Україні реформ, чим створить необхідні передумови для відновлення економічного розвитку.

4. Одним з головних завдань податкової реформи має стати зміна парадигми взаємовідносин платників податків та держави з принципу «не платити податки небезпечно» на «платити податки вигідно». Для цього держава має одночасно радикально підвищити прозорість і ефективність бюджетних видатків. На жаль, держава в цьому напрямку не тільки не демонструє позитивних змін, але й мають місце і негативні тенденції – за два останні роки Україна втратила понад 10 позицій у рейтингу прозорості державного бюджету. За таких умов бізнес не розуміє, навіщо він платить податки.

На переконання учасників Клубу, саме ці принципові проблеми мають бути вирішенні у процесі податкової реформи. В іншому випадку потрібні будуть усе нові і нові зміни, як у попередні роки, коли Податковий кодекс змінювався мало не щороку. Ми ж пропонуємо після проведення податкової реформи із вирішенням вищезазначених проблем, встановити мораторій на зміни податкового законодавства (крім випадків, коли такі зміни спрямовані на стимулювання інвестицій).