Ви є тут

АПК і логістика... Що витягне економіку України? (Коментар експертів ЕДК виданню «Укрінформ»)

21.03.2019

У Раді НБУ назвали потенційні “драйвери” для економічного розвитку України. Експерти радять не забувати і про те, що нас гальмує.

Аграрний сектор та розвиток транспортно-логістичної інфраструктури можуть стати додатковими драйверами економічного зростання нашої країни, – вважає голова Ради Національного банку Богдан Данилишин. Він нагадав, що вітчизняна економіка три роки поспіль демонструє приріст, однак констатував: відбувається це, здебільшого, завдяки внутрішньому попиту – споживчому та інвестиційному. При цьому, за оцінками Данилишина, йдеться про тимчасові й доволі нестабільні чинники. Тож українцям треба шукати нові можливості для забезпечення стійкого розвитку. Частково це можна зробити, скориставшись традиційно високим попитом у світі на нашу сільгосппродукцію. Також поштовхом для зростання, за словами економіста, може стати розвиток логістичної сфери. Тож Богдан Данилишин сподівається, що його пропозиції "започаткують дискусію, результатом якої стане визначення пріоритетів економічного розвитку країни з подальшим виробленням плану конкретних заходів".

Укрінформ вирішив влаштувати “перший раунд” таких дискусій, залучивши до оцінок “драйверних” пропозицій керівника Ради Нацбанку інших економістів.

Експерти – про “драйверні” можливості: АПК...

Говорячи про “аграрні перспективи” України, Богдан Данилишин радить не “гнатися” за валом, намагаючись продати закордон якомога більше сировинної продукції, а зосередитись на “мультиплікаційних можливостях” розвитку АПК. Йдеться, по-перше, про нарощування потужностей переробної промисловості, що забезпечить збільшення експорту продукції з високою доданою вартістю. По-друге, – про стимулювання зростання таких суміжних галузей як сільськогосподарське машинобудування й логістика. Із цим погоджуються й експерти, яких опитав Укрінформ.

“Українські аграрії традиційно спрямовують левову частку отриманого прибутку на покращення технічного й технологічного забезпечення своїх підприємств – закуповують продуктивнішу техніку, більш якісні добрива, вкладають кошти у наукові дослідження щодо підвищення урожайності та ефективного використання ґрунтів, – нагадує директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський. – Також значні кошти ідуть на створення супутньої інфраструктури – будівництво елеваторів, овочесховищ і переробних потужностей. Тобто, агросектор починає “тягнути” за собою низку суміжних галузей: він є замовником для багатьох індустріальних та інноваційних сфер”.

А ось президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло вважає, що без розв’язання проблеми сировинного характеру українського агроекспорту на позитивний результат нам годі і сподіватися. “Хоча прямі іноземні інвестиції в Україну останнім часом зросли, їх обсяги все ще залишаються незначними. Тому наші підприємства в основному інвестують у виробництво власний капітал. Й оскільки “перетікання” грошей із галузі в галузь не відбувається, увесь фінансовий ефект від експортних постачань концентрується тільки на підприємствах-експортерах. Така експортна структура просто нездатна забезпечити динамічне зростання навіть тим секторам економіки, які орієнтовані на зовнішні ринки”, – наголошує Жаліло. Тому експерти знову нагадують про ринкову аксіому: належний ефект від роботи будь-якої експортоорієнтованої галузі можливий лише за умови переорієнтації на продаж продукції із високою доданою вартістю. Виняток – хіба що робота видобувної промисловості деяких багатих на вуглеводні країн.

Ілля Несходовський погоджується, що можливий мультиплікаційний вплив роботи українського АПК на інші сфери послаблює усе ще значна імпортозалежність України – приміром, у сільськогосподарському машинобудуванні та в хімічній промисловості (чимало отриманих від продажу нашої агропродукції на зарубіжних ринках коштів повертаються за кордон – для купівлі техніки і добрив). На його думку, ситуація із добривами справді складна: через високу вартість основної сировини для азотного виробництва – природного газу – продукція наших підприємств не може конкурувати із зарубіжними (насамперед – російськими) аналогами. А ось у сфері сільськогосподарського машинобудування останнім часом багато чого змінилося: в Україні уже виробляють фактично увесь асортиментний ряд “дрібної” сільгосптехніки й реманенту. Дедалі більше підприємств починають виготовляти складну техніку для агровиробництва. “Приміром, Харківський тракторний завод випускає доволі конкурентну продукцію, яка користується значним попитом в українських селян, – наводить приклад експерт. – Також хорошу техніку почали робити у Миколаєві. Усі ці машини і агрегати привабливі для внутрішнього споживача – насамперед, з огляду на співвідношення “ціна-якість”. Адже далеко не кожному фермерові по кишені викласти кілька сотень тисяч доларів за американський чи німецький комбайн... Окрім того, імпортну техніку необхідно обслуговувати. Тож в Україні створюються нові сервісні центри, на розбудову яких залучають у тому числі й іноземні інвестиції”, – нагадує Несходовський.

Загалом же підвищення якості та розширення асортименту продукції сільгоспмашинобудування – одна із гарантій послаблення нашої імпортозалежності у цій сфері. А отже, імпорт “з’їдатиме” дедалі менше зароблених українськими селянами і трейдерами коштів. Натомість дедалі більший ресурс “працюватиме” на розвиток вітчизняної економіки. Найголовніше, – зазначають експерти, – створити сприятливі умови для вітчизняної продукції. І як про негативний чинник економісти згадують про пільги зі сплати ПДВ при імпорті сільгосптехніки. При тому, що вітчизняна продукція таких преференцій не має.

“За 5 років в Україні так і не спромоглися затвердити (навіть написати) Програму розвитку промисловості із акцентами на те ж масове виробництво сільськогосподарської техніки, авіабудування, інші галузі, які виготовляють складну продукцію з високою доданою вартістю, – констатує виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. – Якраз у такій програмі і мають бути передбачені усі “драйверні” сфери, визначено завдання, що перед ними стоять, та перелік умов, які мають сприяти досягненню мети. Завдяки цим конкретним заходам Уряд мав би створити рівні ( і гідні) умови роботи для усіх учасників ринку. Але жодного кроку для цього не зроблено. Ба, навіть, на “рівні розмов” про рух у напряму до індустріалізації керівництво Кабінету Міністрів почало говорити не приміром у “переломному” 2016 році, коли почалося економічне відродження країни, не у 2017-му чи 2018-му, а лише зараз”. При цьому Олег Пендзин вважає саме акцент на розбудові великих високотехнологічних та інноваційних підприємств запорукою створення достатньої кількості нових робочих місць із високою заробітною платою – із тим, щоб повернути додому мільйони заробітчан, які нині змушені підтримувати своєю працею економіки інших країн – у тому числі, і держави-агресора. Без цього, переконаний експерт, ми й надалі муситимемо миритися із алогічною ситуацією, коли з 19 мільйонів українців працездатного віку лише 10 мільйонів сплачують соціальні внески. Решта – або трудові мігранти, або учасники “тіньових” схем.

...Транспортної сфери...

Щодо транспортно-логістичної галузі, то, за словами голови Ради НБУ Богдана Данилишина, йдеться, зокрема, про створення альтернативи фактично заблокованим Росією портам на Азові, зменшення витрат на перевалку зернових та скорочення частки відповідних перевезень у загальній структурі логістичних витрат. (Адже в Україні 18% транспортних витрат пов'язані з доставкою збіжжя, тоді як у Франції та Німеччині цей показник – лише 8%, у США – 6%. Натомість там більша частка пасажирських перевезень і транспортування високотехнологічної продукції ).

“Україна справді має неабиякі перспективи у транспортній сфері. Але сповна скористатися перевагами свого географічного розташування вона, на жаль, не може. Бо з двох сторін – на півночі і сході – країна межує із державою-агресором, будь-яке транспортне сполучення із якою ми, природно, обмежуємо. І цим зараз доволі вправно користується сусідня Білорусь, – пояснює економіст Ілля Несходовський. – Для нас же така ситуація – шанс зосередитись на більш якісному забезпеченні внутрішнього попиту. Насамперед, це стосується авіасфери, яка за рахунок створення конкурентних умов демонструє непогане зростання. Цього ж можна досягнути і в інших секторах – забезпечивши конкуренті умови для усіх учасників ринку”. На думку експертів, внутрішні авіаперевезення – якраз та сфера, розвиток якої тісно пов’язаний зі зростанням споживчого попиту: чим вищою буде купівельна спроможність українців, тим частіше вони віддаватимуть перевагу авіаперельотам. Те ж стосується і користування іншими видами транспорту. Адже – не в останню чергу через обмеженість доходів – значна частина українців залишається “немобільною”. Три чверті українців ніколи не залишали межі Батьківщини. Приміром, за даними одного із досліджень Київського міжнародного інституту соціології, понад 70% українців жодного разу не були за кордоном. А наших співвітчизників, які побували “далі” Росії, Єгипту і Туреччини – менше 20% (Виняток – хіба “відвідини” територій європейських сусідів з метою працевлаштування). Більше того, понад 30% українців не виїжджали за межі свого регіону. При цьому, за даними Eurostat, щороку за кордоном бувають 76% бельгійців, 53% голландців, 40% словаків. Крім того, в Німеччині, Австрії, Словаччині, Чехії 90% молоді принаймні раз побували за кордоном. Тоді як цей показник для українців “не дотягує” і до 22%.

...Високотехнологічних галузей...

Щодо інших можливих “драйверів” для української економіки, то з-поміж основних Ілля Несходовський називає військово-промисловий комплекс. Навіть, попри останні скандали, він залишається одним із головних джерел валютних надходжень для нашої країни. “Війна спровокувала активні дослідження у цій сфері. Як результат – Україна, окрім якісного військового “заліза”, почала випускати й доволі конкурентну високотехнологічну продукцію. Причому, саме російська агресія сприяє укладанню вигідних контрактів і збільшенню обсягів реалізації цієї продукції за кордон. Адже потенційні покупці більш охоче купують продукцію, яка добре зарекомендувала себе в бойових умовах, продемонструвавши, що може гідно протистояти найкращим зразкам російського озброєння”.

Також Несходовський робить наголос на неабиякому потенціалі вітчизняної авіакосмічної галузі: “Навіть Ілон Маск визнав, що українська ракета – одна з найкращих у світі. І цим, безумовно, варто скористатися. Насамперед, вважаю за необхідне залучити до роботи в цій сфері професійних іноземних менеджерів. І, певно, – найголовніше: забезпечити галузь фінансовими ресурсами. Для цього було б непогано, аби в Україну прийшли світові інвестори – на кшталт уже згаданого Маска. При цьому, з огляду на наші “мізки” і технології, навіть порівняно незначні капіталовкладення можуть стати непоганим поштовхом для стрімкого розвитку цієї і суміжних сфер”, – переконаний експерт.

Про розвиток високотехнологічних галузей, які можуть “розворушити” вітчизняну економіку, говорить і Богдан Данилишин: «Україні доведеться визнати, що без переходу на високотехнологічні види виробництва та підвищення продуктивності праці досягти попередніх високих темпів зростання економіки вже не вдасться. Тому не варто критикувати нинішні слабкі темпи зростання, боюся, що зовсім скоро вони не здаватимуться такими вже й слабкими. Вихід – у рішучій технологічній модернізації нашої економіки».

Але для такої модернізації потрібні не лише ідеї і технології, а й кошти. Йдеться про мільярди доларів, які б працювали на економіку країни. Частину їх можна залучити за рахунок прямих іноземних інвестицій. Але для цього потрібно підвищувати рівень довіри до нашої країни у світі, змінювати її міжнародні кредитні рейтинги, забезпечувати прозорість відносин в середині держави, підвищувати гарантії недоторканості приватної власності. Інший шлях – кредитування вітчизняного бізнесу. І роботи тут, як кажуть, – “непочатий край”. Насамперед, зважаючи на високу “вартість” грошей в Україні – беручи позики під такі, як у нас відсотки, певно, жоден чесний бізнес у світі не може бути конкурентним. До того ж, вітчизняні фінансові установи фактично не пропонують довгострокових кредитних програм. Тим більше – цільових. Як вважає доктор економічних наук Ярослав Жаліло, “наростити обсяги проектно-орієнтованого кредитування можна, приміром, за рахунок спеціалізації банків і фінансових установ, які надаватимуть позики окремим секторам економіки – тому ж АПК, промисловості, малому бізнесу, а також кредитуватимуть проекти регіонального розвитку”.

Автор: Владислав Обух

https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2662267-apk-i-logistika-so-vitag...